Легенди нескореної зими
- Автор: Ухачевский Сергей
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Кальварія
- ISBN: 978-966-663-362-3
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Легенди нескореної зими». Краткое содержание книги:
Усі збіги власних назв, імен чи характерів є абсолютно випадковими.
Автор і Видавець просять у Вас пробачення за ненормативну лексику, яка трапляється у романі. Автор просто показав життя таким, яким воно є.
Кажучи словами Ярослава Гашека, автора безсмертного роману «Пригоди бравого вояки Швейка»: Життя — це не школа витонченої поведінки. Кожен говорить так, як уміє…
А цей роман — ані підручник салонних манер, ані науковий трактат про те, яких слів прийнято вживати у товаристві.
Про те, що насправді Роман був одним зі спонсорів Майдану і підтримував радикальні групи молоді, мало хто знав. Тому «сім’ї» здавалося, що саме зараз його буде легко розчавити і «паімєть». Насправді ще влітку 2013 року Жалій перевів свій бізнес і більшість активів закордон. Якщо Стоматолог з Пшонкою і зможуть його «порвати»[74], то все що їм дістанеться, це порожні приміщення, які він брав в оренду.
Але… Останніми днями Роман відчув за собою стеження. Навряд чи це були якісь спецслужби. Скоріше — люди Стоматолога або ще веселіше… хтось знає про його зв’язки з Майданом і те, кого він насправді підтримує. А підтримував він тих, кого називав «молодими патріотами» і вірив у них… Та зараз у нього навіть закралася прикра думка: «Може, це лапа ФСБ-СБУ? Час такий, що й не вгадаєш, що тебе очікує за поворотом».
Коли вони заїхали в Париж, Сергій раптом почав так хропіти, аж розбудив сам себе. Прокинувшись, він не одразу второпав, що не в наметі на Майдані і це дає хропака не Бача. Здивовано роззирнувшись, у вікні авто побачив не вбогі майданівські намети, припорошені снігом, не чорну від кіптяви шин землю під ногами і заклопотаних повстанців, а мирне дощове місто, що прокидалося. Сонні ранкові кафе вздовж дороги привітно манили теплим світлом, приязними усміхненими офіціантами, парижанами, які пили першу ранкову каву.
— Добрий ранок, — розсміявся Роман, помітивши, як прокинувся Дід і вражено вибалушується у вікно. — Я подзвонив Галі. Нас очікує розкішний сніданок у центрі Парижа з видом на Muséum national d'Histoire naturelle[75].
Сергій струснув головою і запитав схвильованою квочкою:
— Чому саме до Галі? Я її майже не знаю. Я бачив її десять хвилин у тебе вдома рік тому… Чому до Галі?
— Ага, а потім півроку прочищав мені мізки, що дуже вона тобі сподобалась і хотів би з нею ближче познайомитись. Ось і познайомишся. Далі все буде залежати від тебе… Ну, і від неї.
— Блін, Ром, ну не в такому ж вигляді! — почав метушливо пригладжувати рукою зачіску, куртку, гладити себе по небритих щоках. Мені хоча б зуби почистити…
— Нормальний у тебе вигляд, бойовий. Вона тут теж не сидить без діла. Збирає допомогу, проводить акції на підтримку Майдану… Бойова дамочка, — тицьнув Сергієві жуйку: — Замість чистити зуби. Термоядерна.
Дід узяв кілька пластинок жуйки і почав агресивно розжовувати.
— До речі, — поцікавився. — А що тебе з нею зв’язує?
— Все просто: гроші. Вона допомогла мені вивести мій бізнес з-під удару. А я вклався в її бізнес.
— Обоє щасливі і задоволені, — резюмував Сергій.
Галя не зустріла їх на порозі хлібом-сіллю, її самої не було на місці. Зате у вітрині кафе був жовто-блакитний прапор і великі фотографії з Майдану. Їх прийняли два офіціанти із зовнішністю голлівудських зірок і провели до накритого спеціально для них столу. Ця «поляна» була в закамарку зали, далеко від звичайної публіки. Мабуть для того, щоб сонні французи не могли побачити цього ранкового кулінарного божевілля. Це стало б для них справжнім шоком. Бо на сніданок нині були: голубці у сметанково-томатній підливці, вареники з вишнями, картоплею, сиром, лівером, грибами, до них — миска сметани, деруни з грибною підливкою, тонко нарізане сало, оселедець під цибулею, холодець, домашня ковбаса, м’ясний хлібець, хрін з буряком, а в елегантній карафці — спітніла холодна горілка. І звісно — густий узвар. З французької кухні тут були тільки свіжі хрусткі багети.
Побачивши все це ранкове багатство, чоловіки навіть піддалися спокусі відступити і ганебно покинути поле битви. Але у них за спинами з’явилась сама господиня і не те щоб припросила, наказала:
— А-а-а-а! дорогі гості! Я цього свята чекала не менше року! — вона тицьнула їм у боки пальці пістолетом і таким чином спрямувала їх до столу.
Кілька безвільних кроків — і вони за столом. Галя задоволено нависла над ними.
— Ти з нами, — попередив її Роман. — По-іншому ми відмовляємось їсти.
— Так, — погодився з товаришем Сергій і важко зітхнув, поглянувши на карафку горілки. — Бо самі ми це не подужаємо.
Галя всілася поруч із Жалієм і весело глянула на Діда. Вона була ефектною природною блондинкою тридцяти років з різкими карими очима. В цих лисячих лукавих оченятах бігали хитрі бісики. Галя більше десяти років жила і працювала у Парижі, всотавши у себе це місто, його блиск, розкіш, велич, красу. Тому у ній напрочуд гармонійно поєдналась українська врода і незрівнянний паризький шарм. Її точена фігурка гімнастки і «повна пазуха цицьок», чого там гріха таїти, вражали. Мінімум косметики, мінімум прикрас, простенький одяг — потерті джинси, каблук-шпилька, біла блузка з дешевеньким намистом на шиї, легенький французький манікюр і ось вона — королева Парижа за одним столом з ними; вона зійшла зі своєї захмарної величі до цих двох блаженних прибульців з невідомих, забутих країв.
74
Порвати (жарг.) — тобто пустити по світу, відібрати все, поламати бізнес і життя.
75
Національний музей природознавства.