Легенди нескореної зими

Дід проковтнув слину, чи то вражений агресивною красою хазяйки, чи то враз зголоднів після двох діб на горілці й салі з хлібом. Галя за правом господині налила у чарки горілку.

— Ну що, мої дорогі, мої любі хлопчики… сумую я тут без таких як ви… з України. І поговорити часом ні з ким…

— Ми спробуємо розвіяти твою нудьгу, — запевнив Роман.

— Тоді за зустріч, — запропонувала вона тост, всі випили, і з неймовірним апетитом накинулись на смачнючі страви української кухні, котрі приготував відомий французький кухар арабського походження, випускник львівської «Політехніки».

На якийсь час він теж приєднався до їхньої трапези, випив горілки і закусив салом, порушуючи якісь там мусульманські правила. Сергієві здалось, що при цьому він із насолодою закотив очі. «Ось він — солодкий гріх, — подумав Дід. — Це тобі, друже, не кальян з гашишем курити». Махмуд розмовляв українською з львівським акцентом, при чому типовим саме для львів’янок, з таким… «амплітудним вібрато»[76]. Схоже, свого часу він користувався популярністю у львівських студенток. Сергій розчулено подарував йому державний прапор. Він розгорнув його і накинув на плечі, як це робили на Майдані в перші дні революції. Повертаючись до роботи, Махмуд побажав смачного і гаркнув: «Слава Україні»! «Героям слава!» — відповіли йому так, що почули в залі та навіть відреагували на це дружніми оплесками. Українська революція і та її гасла були в тренді.

Розмова за столом полилась про Україну, про Майдан, про мусорів, беркутню, про Європу, котра не дуже хоче бачити і знати, куди покотиться Україна, в чиї «дружні» обійми, у разі програшу Майдану. Словом, балакали про те, про що й день у день уже кілька місяців говорили українці по всьому світу і в самій Україні. Перспективи, в принципі, не веселкові. Якщо не буде рішучих дій з боку повстанців, через місяць-другий Майдан просто зникне, розійдеться по домівках.