Авантюра XL

(як його встигла охрестити по інтернету моя мама)

на захід, решті додомцю.

на прощання я нарешті подарував Раулеві свій мобільний,

бо вже півроку ним не користувавсь,

а кубинцям мобільних не продають,

бо заборонено. абсурд якийсь. хто не в курсі,

у них навіть інтернет

різний для кубинців і для іноземців:

кубинці, якщо тільки не благонадьожні до нудоти,

можуть ходити лише по окремих сайтах.

ага, і ще. реєструвати імейл можуть тільки

на корреодекуба.ку — де під час реєстрації

треба вказувати домашню адресу і номер паспорта.

ми багато сперечалися з Сімоном:

що з кубинських реалій можна виправдати, а що ні

блокадою й ідеологічною війною з боку Штатів.

нам було не зовсім по дорозі,

а точніше, зовсім не по дорозі,

однак якийсь дядько запропонував завезти нас

на пляж Варадеро. і ми не пошкодували.

якщо мексиканський Масунте був найкращим

океанічним пляжем, із величезними хвилями

та драйвом,

то Варадеро — найпрекрасніший морський пляж,

який я будь-коли бачив.

заходиш у прозору-препрозору,

чисту-пречисту та спокійну воду.

дуже-дуже повільно глибшає. ти пливеш

і бачиш під собою дно на десять метрів.

а коли пропливаєш двісті метрів —

знову стає мілко, бо течією намело

неначе піщаний вал, і ти стоїш на ньому,

вже далеко від берега, але по пояс у воді —

і лише після піщаного валу

вода стає не світло-блакитною,

а темно-синьою, і ти пливеш у глибини…

є ще такий плюс, що на тому валу, де тебе ніхто не побачить,

можна зняти труси і плавати в теплій воді голим.

тепло сочиться по яйцях, плаваєш збуджений,

намагаєшся плисти лише брасом, поширше розкидаючи ноги,

тебе обмиває, вода несе млість по животу…

мене дивувало, що в Мексиці й на Кубі

ми так і не знайшли нудистських пляжів,

де можна ходити і плавати голим серед інших,

щоб до тебе при цьому нормально ставилися.

може, це католицизм у Мексиці

і псевдосоціалістичний консерватизм на Кубі?

доводилося плавати наголяса або вночі,

або отак, як на Варадеро, приховано.

там-таки, на Варадеро, ми зайшли до крамниці

купити карту Куби, щоб знати хоч, куди їдемо.

виявилося, що й карт для кубинців теж немає —

є тільки туристичні. дорогі. тому я просто

схематично перемалював карту

до свого записника.

ми пішли на трасу.

спершу нас підвезли на дорогущих машинах,

які продаються тільки іноземцям.

експедитори, які їх переганяють,

їздять по троє-четверо. начальникові

ми сподобалися чимось.

далі — їхали на бричці, запряженій мулами,

з простими селянами.

ті запросили нас дорогою назад зазирнути

подивитися, як вони живуть за народної влади Кастро.

запропонували саркастично, треба сказати.