Українське письменство
- Автор: Зеров Микола
- Год: 2002
- Язык: украинский
- Год: Основи
- ISBN: 966-500-019-5
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Українське письменство». Краткое содержание книги:
Чимало важила в свій час і критична та історично-літературна робота Кониського. Варт відзначити його статті про «Хмари» Нечуя-Левицького («Правда», 1875), про «Твори» Ієремії Галки («Правда», 1876), відчити з історії українсько-руського письменства у «Світі» (1881, ч. 1, 2, 8, 10; 1882, ч. 14), рецензія на книгу Петрова («Зоря», 1884) та «Біографічні нариси» у «Ватрі» (1887). Все це завершається великою двотомовою біографією Шевченка, що в полегшеному вигляді одночасно вийшла і по-російськи (Одеса, 1898).
Як поет, Кониський виступив уперше в «Черн. губ. ведомостях» за 1858 р. В 1861 р. на сторінках «Основи» (в статті про проводи труни Шевченкової на Україну) видрукувано його вірш на похорон Шевченка, що здобув собі популярність і покладений був на музику. Починаючи з 60-х рр. поезії Кониського друкувалися у «Правді», «Зорі» та по альманахах. Частину їх автор зібрав і випустив невеличкою книжечкою «Порвані струни» (стор. 56+2) у Житомирі р. 1886-го під псевдонімом Яковенка. (Взагалі поезії свої Кониський підписував, як і більшість своїх речей, псевдонімами: Перебендя О., Верниволя Ф., Сирота, К. О. Я., Сирота з України, Полтавець, Яковенко тощо). Критичної літератури про Кониського як поета нема ніякої; статті, що починають тепер потрохи про Кониського з’являтися, торкаються здебільшого його як одного з виразників української громадської думки.
З біографічних матеріалів про Кониського згадаєм: 1) некролог Матушевського—Єфремова, К. ст., 1901, І, ст. 125—130; 2) там же, ст. 131—151, бібліографічний покажчик його творів В. Доманицького (з пропусками, і досить великими); 3) некролог Франка — ЛНВ, 1901, І, ст. 46—47; і 4) М. С. Грушевський — Зап. н. т. ім. Шевченка, т. XXXIX, 1901, І, ст. 1—14. Некрологи Кониського по інших органах — див.: К. ст., 1904, І, III, стор. 51—52, 190 (друга паґінація).
Павло Чубинський. Видатний етнограф. Син небагатого дідича з м. Борисполя Переяславського повіту на Полтавщині, народ. 15 січня 1839 року. Учився в Київській 2-й гімназії, а потім на юридичному факультеті Петербурзького університету. Р. 1862-го висланий в Архангельську губернію, де перебув до р. 1869-го, працюючи там секретарем статистичного комітету, редактором «Губернских ведомостей» та урядовцем особливих доручень. Там же, з доручення Вільно-економічного та Географічного товариств, досліджував хліборобство та торгівлю по північних ріках (Півн. Двина та Печора). Р. 1869-го став на чолі етнографічної експедиції в Південно-Західний край, дослідивши також і українську колонізацію в губерніях Седлецькій, Гродненській, Мінській та на Бессарабії. Труди експедиції зложили 7 великих томів записів з додатком статейних матеріалів (В. Б. Антоновича, К. П. Михальчука та О. Ф. Кістяківського). З заснуванням у Києві Південно-західного відділу Географічного товариства Чубинський став його секретарем. Характеристику наукової роботи Чубинського можна знайти в статті О. Кістяківського (К. ст., 1884, VIII) та в III томі «Истории русской этнографии» Пипіна. Поетична діяльність Чубинського порівнюючи незначна. Продебютувавши на сторінках «Основи» під псевдонімом Павлусь, Чубинський не пішов далі інших поетів-основ’ян, всупереч твердженням М. І. Петрова в його «Очерках ист. укр. литературы XIX ст.». Невеличка збірка його поезій «Сопілка» вийшла в Києві р. 1871-го.
Після закриття Південно-західного відділу Географічного товариства Чубинський служив у Петербурзі, в міністерстві шляхів. На початку 80-х рр. занедужав, а 14 січня 1884 р. помер у Києві.
Василь Мова. Син козацького сотника з Стародерев’янківського куреня (тобто слободи, «станицы») на Кубані. Народ. 1 січня 1842 р. на батьківському хуторі над «Солодким лиманом». Учився в Катеринодарській військовій гімназії, а потім (на військовий кошт) у Харківськім університеті. Спочатку був на філологічнім факультеті, потім переписався на юридичний і скінчив його «кандидатом прав». Викладав три роки літературу у Катеринодарській дівочій школі («Маріїнській гімназії»), а далі був судовим слідчим (з 1872 р. приблизно), мировим суддею і, здається, головою з’їзду мирових суддів. (Принаймні в листі до Кониського з р. 1883-го узиває себе «предсідателем»). Умер у Катеринодарі 1 червня 1891 р.
Перша поезія Мови (власне, уривок, та ще й з помилкою в авторовім імені: «козак В. М. Мова») видрукувана в квітневій книзі «Основи» за 1861 р., стор. 36 (другої паґінації) — при Кулішевій статті «від редакції» до початкуючих авторів, «що стали слати з усіх кінців України, з-над Дністра і Дунаю, з Одеси, Криму, Чорноморії й Кавказу, із Москви, Астрахані і з інших сторін, — хто на що змігся».
Дальші виступи Мови з друкованими речами сталися з підгону О. Я. Кониського, що, гадаючи видавати альманахи та історичну хрестоматію української літератури, просив його прислати своє «поличчя», зразки творчості, а також зібрати біографічні відомості про Якова Кухаренка. Наказ 1876 р. розбив плани Кониського, і вірші Мови з’явилися в Галичині, у «Правді» (р. 1876, ч. 20), в київському альманахові «Луна» 1881, а далі у «Світі», «Ділі» та «Зорі». Багато речей опубліковано по смерті автора в календарях «Просвіти» на рр. 1892, 1894, в «Зорі» (р. 1893—1896) та «Літер.-наук. віснику». В останнім знайшли собі місце, між іншим, «Три мандрьохи» («малюнки з натури») та драматичні картини «Старе гніздо і молоді птахи» (ЛНВ, 1907, кн. IV, V, VI, VIII—IX, XI, XII).