Українське письменство

Михайло Старицький. Син дідича, народ. в с. Кліщинцях Золотоніського повіту на Полтавщині, року 1840-го. Обставини дитячого свого життя списав у автобіографічнім нарисі, друкованім у «Новій громаді» за р. 1906-й. Учився у Харківському університеті, а потім у Київському, куди перейшов разом із своїм родичем та щирим приятелем, композитором М. В. Лисенком (про те сам розказав в «Киевской старине», р. 1903, з нагоди тридцятип’ятилітнього Лисенкового ювілею). Друкуватися почав р. 1865-го в галицькому часописі «Нива»; потім під псевдонімом Гетьманець містив свої поезії у «Правді» (з р. 1869). Із 70-х рр., зайнявшись перекладами, надрукував по-українськи: «Казки Андерсена з короткою його життєписсю» (1873), «Байки Крилова» (1874), «Сербські народні пісні та думи» (1875), лермонтовську «Пісню про купця Калашникова». Ориґінальні та перекладні поезії свої зібрав двома книжками: «З давнього зшитку» (ч. 1—1881, ч. 2—1883), що разом з його перекладом Шекспірового «Гамлета, принца Данського» (К., 1882, недавно перевиданий у «Книгоспілці» з статтями А. В. Ніковського та С. І. Родзевича) викликали жваву в місцевій та столичній пресі полеміку про чергові завдання української літератури. Проти Старицького виступив Костомаров, дорікаючи йому незграбністю мови та кованими словами, тобто невитриманістю лексики та невдатними неологізмами. З уст прихильників Костомарова (В. Горленка, М. І. Петрова) ці обвинувачення залюбки повторяла і ворожа українському рухові преса.

У 80-х рр. Старицький виступив як видавець-упорядчик альманаху «Рада» (2 част., 1883 і 1884) та як один із організаторів українського театру. Тоді ж, як театральний підприємець, зустрівся Старицький і з питанням драматичного репертуару і заходився полагоджувати справу власними п’єсами, як ориґінальними, так і переробками своїх (Кухаренко, Нечуй-Левицький) і чужих (І. Крашевський) авторів. Ці переробки дали потім підставу для судового процесу між Старицьким та журналістом Ізм. Александровським, що обвинувачував його у плаґіаторстві. Історію цієї справи можна знайти в статті Франка (ЛНВ, 1902, V). Драматичні твори Старицького видані в Москві на початку 90-х рр. під назвою «Малороссийский театр» і вже давно потребують нового видання.