Українське письменство
- Автор: Зеров Микола
- Год: 2002
- Язык: украинский
- Год: Основи
- ISBN: 966-500-019-5
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Українське письменство». Краткое содержание книги:
З початком реакції р. 1863-го, коли українська чернігівська громада попала під удар місцевої адміністрації, Глібов у зв’язку з справою лікаря Носа та землеміра Андрущенка був звільнений з учительської посади — 1 жовтня 1863 р. Не вважаючи на те, що слідча в справі Носа та Андрущенка комісія не притягла його навіть до слідства, Глібова взято під догляд поліції, що тривав над ним до р. 1868-го.
Тільки в 1865 р. Глібов дістав посаду в губерніальному статистичному комітеті і знов переїхав до Чернігова з Ніжина, де жив у тестя. Р. 1867-го його призначено управителем земської друкарні — служба, на якій він оставався до смерті, незважаючи навіть на свою пізнішу сліпоту.
Літературна діяльність Глібова оживилася в кінці 80-х та на початку 90-х рр., коли його вірші та байки почали друкуватися в галицьких виданнях (дитячий журнал «Дзвінок»).
Умер Л. І. Глібов 29 жовтня 1893 р.
Література про нього порівнюючи велика, але дотикається, головне, його продукції як байкаря. Про нього, як про поета-лірика, немає нічого, крім побіжних зауважень у загальних курсах української літератури.
З біографічних писань та літературних матеріалів укажемо: 1) К. Е. Троцина. Л. И. Глебов. — Див.: Гимназия высших наук и лицей кн. Безбородко, 1881; 2) М. Загирня и Б. Гринченко. Л. И. Глебов, Чернигов, 1900; 3) В. Білий. Глібов та III отделеніе. — «Зоря», 1925, ч. 7; 4) Михайло Возняк. З життя чернігівської громади 1861—1863 рр. — «Україна», 1927, VI, стор. 114—118; 5) Борис Шевелів. Поезії Глібова в перекладі на рос. мову. — «Україна», 1927, VI, стор. 124—126; 6) Б. Шевелів. Забуті вірші поета Л. Глібова. — Зап. Ніжинського ІНО, кн. VI, 1926.
Із видань Глібова найповніше і найґрунтовніше — в серії «Бібліотека укр. класиків» ДВУ, за редакцією Ів. Капустянського та М. Плевака (т.т. І—II, X., 1927).
Пояснення. Пісня («Летить голуб понад полем»). Російський переклад п’єси належить М. В. Гербелеві («Поэзия славян». Спб., 1871; передрукований в «Очерках укр. литературы XIX ст.» Петрова і при статті Б. М. Шевелева. — «Україна», 1927, VI, стор. 124—126.
Вечір. М. А. Плевако указує паралельне розроблення теми в російській поезії Глібова «Вечер» («Ты помнишь ли тот вечер» — Твори, вид. ДВУ, т. II, стор. 130—131).
Журба — найпопулярніша з поезій Глібова. Покладена на ноти в 2-й половині XIX в. Навіяна краєвидом м. Седнева на Чернігівщині та седнівської садиби Лизогубів.
Nocturno. Соф. Ф. Русова, в дівоцтві Ліндфорс — в 90-х рр. належала до чернігівської громади. Її мемуари в збірнику «За сто літ», кн. II та III.
У степу. Олександр Амфіянович Тищинський (1835—1896) — один із найдіяльніших чернігівських громадян і найбільший приятель старечих літ Глібова. Він піклувався поетом і з його голосу записував передсмертні його байки. Некролог його (і портрет) у «Зорі» за 1896 р. Із згадок про нього — див. М. М. Грінченко — в зб. «Чернігів і північне Лівобережжя». Як здогадується М. А. Плевако, вірш має на увазі товариське життя чернігівської громади 1860-х рр.
Василь Кулик. Джерелом наших відомостей про Кулика є «біографічний обрис» у «Правді» за 1874 р. (XI, стор. 456—464; XII, стор. 506—515), написаний широко і жваво, але без точного датування.
Рік народження поета невідомий. Упорядники хрестоматії «Вік», а за ними О. Коваленко в «Укр. музі» покладають дату народження на початок 30-х рр., — але з однаковим правом можна покласти її і на кінець і навіть на середину 20-х рр. На зразок того, оскільки невиразні вказівки єдиного біографа Куликового, наведемо приклад. Університетське перебування поета віднесено на ті часи, коли «доживали віку Квітка і Гулак, визначалися (в Харкові) Костомаров і Метлинський». Означення це примушує дослідника розвести руками, — бо Квітка доживав віку на початку 40-х рр., а Гулак в 60-х; Костомаров подався з Харкова в 1844 р., а Метлинський в 1849-му.
Батько Кулика — дідич, з козацького роду, що наприкінці XVIII в. здобув собі дворянство.
Учився майбутній поет у Полтавській гімназії, і потім — на медичному факультеті Харківського університету. Курсу не добув, з огляду на смерть батька і потребу рятувати добробут родини. Зайнявшись хімією та фармакологією, Кулик витримав провізорський іспит і заорендував аптеку в м. Валках на Харківщині, де й прожив 5—6 літ. Потім, по слову біографа, його потягло на південь, такий принадний його поетичній вдачі своєю історичною минувшиною та побутовим колоритом. Скільки часу мандрував Кулик по Таврії та Херсонщині — невідомо, але р. 1860—1861-го він був уже в Полтаві, належачи до невеликої громади, що збиралася довкола Д. П. Пільчикова. Під час Кулішевого перебування в Полтаві Кулик був одним із розпорядників громадського обіду. Тоді ж нав’язав він свої зносини з «Основою», де друкував свої поезії та дописи. В умовах громадської реакції по 1863 р., непрактичний, підбитий смертю дружини, він «не жив, а тільки перебивався» і, надірвавши свої фізичні сили, умер на сухоти, як свідчить В. Торчин, в останніх днях 1870 =р. Із пам’яті сучасників образ В. Кулика випав досить скоро. В листі до О. Барвінського з 9/21.V.1869 Куліш уважає його небіжчиком, а проф. М. І. Петров, що писав свої начерки на початку 80-х рр., відносить його смерть до р. 1874-го.