Українське письменство
- Автор: Зеров Микола
- Год: 2002
- Язык: украинский
- Год: Основи
- ISBN: 966-500-019-5
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Українське письменство». Краткое содержание книги:
Дещо подібного єсть і в Старицького (напр., його переклад із Гайне «Снилась мені дівчинонька»), але в цілому його курс на Гайне взятий глибше. На гайнівський зразок пробує Старицький давати часом свої варіації та переробки. Так, наприклад, в поезії «У пишному салоні» ліричний, так мовити б, — узел взято з одної із відомих поезій Гайне. За чайним столом точиться пуста розмова, висловлюються не варті найменшої уваги думки, і тільки одна молода дівчина, обраниця серця, могла б озватися на ту тему тямущим, компетентним словом. Тільки у Гайне тема тієї пустої розмови — кохання, а у Старицького — громадські настрої молоді…
Гайне допомагає українському поетові запровадити форму ліричної мініатюри з певним «загостренням» наприкінці — несподіваним жартом, дотепною грою слів, парадоксом або просто зумисним зниженням тону. Такі у Старицького ориґінальні його поезії: «Чом не весел, мій соболю», «Як з тобою ми спізнались», поезії, що намічають шлях, яким пішла ціла фаланга пізніших поетів: Самійленко («Її в дорогу виряджали»), Леся Українка, Кримський («По піску золотому»), Старицька-Черняхівська, Чернявський та інші.
Старицький завершає собою пошевченківську пору в поезії, пору повільного відходу від тем Шевченка та його манери. Він з найбільшою яскравістю проголошує потребу перекладів, як стимул і початок дальшого розвитку мови; в громадянській ліриці він виразно звертається від пророків та Старого Заповіту до громадянської поезії росіян; він перекладає Гайне і користується ним у власних спробах запровадити нові ліричні жанри. В своїх темах та манері він інколи більше стикається з поетами молодшими, як із старшими або своїми однолітками-основ’янами, а його поетичний програм цілком прищеплюється молодій ґенерації кінця 80-х — початку 90-х років, — «Плеяді», як про неї згадувала Леся Українка, «школі Старицького», як назвав її в листуванні В. П. Горленко. Над його програмом простягають руки одна одній дві поетичні доби, — факт безперечний, сконстатований, між іншим, і висказуваннями Лесі Українки, яка не раз говорила, що із давніших поетів українських найбільше значення для неї мали Куліш і Старицький.
1930
Примітки [до книги «Поети пошевченківської пори»]{195}
Леонід Глібов. Народився 21 лютого 1827 року[404] в с. Родзянках Хорольського повіту на Полтавщині. Батько його — кременчуцький міщанин Іван Назарович Гліб — був управителем родзянківського маєтку. Дитячі роки поета минали, як висловлюється один із його біографів, «за щасливих обставин та в сприятливім оточенні». Про виховання його подбали Родзянки: до Полтавської гімназії його прийнято на прохання Порфира Родзянка, що в його маєтку, в х. Горбах, Глібови на той час жили. В цьому проханні Л. Глібов названий вихованцем[405] П. Родзянка і купецьким сином. М. Бужинський, що видрукував ті матеріали («Україна», 1927, І—II, стор. 162—164), робить догадку, що батько поета вписався до купецтва, аби мати право учити сина в гімназії.
В Полтавській гімназії Л. Глібов пробув з 1840 по 1847 р. Курсу не скінчив (через хворобу) і вийшов 20 серпня 1847-го, не маючи навіть свідоцтва за шість клас («к переводу в VII класс не удостоен»).
Р. 1849-го вступив до Ніжинського (юридичного тоді) ліцею кн. Безбородька, де пробув з перервами 6 років, закінчивши курс по весні 1855 р. Під час перебування свого в ліцеї одружився він із першою дружиною своєю П. Ф. Бордоносовою, дочкою ніжинського протоієрея[406].
Писати почав ще в гімназії р. 1841-го спочатку по-російськи (перші українські твори стосуються до 1853 р.). Р. 1847-го його російські вірші, числом 50, випущено в Полтаві окремою книжечкою під назвою «Стихотворения Леонида Глебова». Здебільшого це наслідування популярних російських поетів — Пушкіна, Лєрмонтова, Кольцова (особливо невдатні), позначені легкістю вірша, але без виразної індивідуальної печатки. Нині їх передруковано в збірнику творів Глібова під ред. І. Капустянського та М. Плевака (ДВУ, 1927, Харків).
1 вересня 1856 р. Глібова призначено у Чорний Острів (містечко на колишній Проскурівщині) учителем дворянської повітової школи, а рівно через два роки переведено молодшим учителем географії в Чернігівську гімназію.
В Чернігові Глібов виступив як редактор-видавець «Черниговского листка», тижневика, що виходив (правда, не дуже регулярно) в 1861—1863 рр.[407].
404
Цю дату встановлює Б. М. Шевелів — «Л. Глібов як громадський діяч і письменник». Див.: Глібов Л. Твори. — В-во «Сяйво». — К., 1927.
405
Про справжнє відношення Глібова до Родзянок дозволяє догадуватись лист П. Куліша до О. Барвінського 9/21.V.1869, що називає його «сином багатого пана».
406
Про неї див.: К-ий. До життєпису Куліша // Черв. шл. — 1924. — № 8—9.
407
Про «Чернигов. листок» є спеціальна стаття Шевелева — див.: Чернігів і північне Лівобережжя. — К., 1928. — С. 443—462.