Метаморфози
- Автор: Назон Публий Овидий
- Год: 1985
- Язык: украинский
- Год: Видавництво художньої літератури «Дніпро»
- Переводчик: Андрій Олександрович Содомора
- Жанр: Античная литература
Электронная книга - «Метаморфози». Краткое содержание книги:
Переклад з латини. В поемі «Метаморфози» на матеріалі міфів про різноманітні перевтілення автор задумав пояснити все, що відбувається в мінливому світі природи. В цьому творі Овідій розгортає понад двісті сказань про чудесні метаморфози, починаючи від створення світу як першого «перетворення» хаосу на космос і закінчуючи офіційним міфом про перетворення Юлія Цезаря на зірку. Це — найбільш відомий твір знаменитого римського поета.
Перейти на страницу:
409] Між Кіанеєю і джерелом Аретуси пісейським
410] Є, наче взятий в кліщі, невеликий моря відрізок.
411] Там і жила — бо й саме джерело взяло назву від неї —
412] Вродою перша між німф у Сіцілії всій Кіанея.
413] Ось їм назустріч по пояс вона піднялася із хвилі
414] Й тут же, впізнавши богиню,— «Не пройдете далі! — гукнула,—
415] Зятем Церери не бути тобі проти волі богині!
416] Не викрадати — просить її мав ти! Коли щось велике
417] Зрівнювать можна з малим, то й мене покохав мій Анапіс,
418] Я не зі страху, одначе, побралася з ним — добровільно».
419] Мовила — й, руки рішуче розклавши, йому на дорозі
420] Стала. Скипів тоді гнівом Сатурній і громоподібним
421] Голосом крикнув на коней жахних, а тоді, замахнувшись,
422] Кручене берло владиче правицею, що було сили,
423] Кинув у вир — і земля сколихнулась, і в Тартар одкрила
424] Шлях, і в безодняву цю стрімголов понеслась колісниця.
425] А Кіанея, зажурена тим, що украдено діву,
426] Біль затаївши в душі за таку неповагу до себе,
427] Наче замкнулася в горі тяжкому, спливає сльозами:
428] В води прозорі, пливкі, що їх божеством була щойно,
429] Вже переходить сама; омліваючи, тоншає, м якне,
430] Гнуться у неї кістки, свою твердість утратили й нігті.
431] Те, що тендітним було, в першу чергу водою спливає:
432] Синяві пасма волосся, і пальці, і ноги, і стопи;
433] Потім, коли вже кінцівок не стало, в холодні потоки
434] Вся обернулася: спина, й боки, і рамена, і груди —
435] Никне уся на очах, гомінкими збігає струмками.
436] Врешті, й у жилах незвично тонких замість крові живої —
437] Ллється вода; вже нічого нема, чого б можна торкнутись.
438] Ось уже мати журна побивається в пошуках доні:
439] Марно всі землі довкіл, всі глибини, яри оглядає.
440] Тож ні росистоволоса Аврора ніколи не бачить,
441] Щоб опочила вона, ані Веспер: палкі смолоскипи,
442] В полум'ї Етни запалені, в руки вхопивши, стрімливо
443] Через імлисту пітьму поривається, зблідла, бентежна.
444] Й знов, коли вигулькне день, погасивши зірки,— ненастанно
445] Доню шукає вона — від заходу сонця й до сходу.
446] Втомлена, спрагу відчула нараз, але жоден струмочок
447] Уст їй тоді не змочив. І тут вона вгледіла хижу:
448] Крівля солом яна, двері низькі… Постукала. Звідти
449] Вийшла бабуся. Побачивши спраглу богиню, дала їй
450] Кухоль напою солодкого (ним підливала ячмінну
451] Кашу), та, поки богиня пила, появивсь перед нею
452] Хлопець зухвалий з лиця. Усміхнувсь: он яка, мов, захланна!
453] Гнівом богиня нараз пройнялася й, до дна не допивши,
454] Хлюпнула з кухля водою з ячменем нахабі в обличчя. [94]
455] Плямами лиця взялися, де руки були в нього щойно —
456] Ноги тепер, і хвостом закінчилися змінені члени.
457] Й тут же він тілом новим, щоб не міг заподіяти шкоди,
458] Вмить скоротивсь — і в малесеньку ящірку перетворився.
459] З дива не сходить стара, і ридає, й торкнутись готова
460] Чуда цього, та воно пропихається, звинне, в щілинку;
461] Назва ж його викриває той сором і цятки на тілі.
462] Скільки земель обійшла, скільки вод озирнула богиня,
463] Довго було б повідать. Навіть світ їй тісним видавався.
464] От і в Сіканію знов повернулась; а там, невсипуща,
465] До Кіанеї прийшла. Кіанея ж — водою спливала,
466] Тож не могла сповістить, хоч і прагнула: жодного слова
467] Без язика та без уст не вдалось їй, сердешній, зронити.
468] Знак очевидний, проте, подала: показала Церері
469] Барвний дочки її пояс, що й досі на хвилі священній
470] Легко погойдувавсь там, де загублений був ненароком.
471] Щойно богиня впізнала його — зрозуміла, що доню
472] Вкрадено; стала в розпуці волосся нечесане рвати,
473] Бити долонями в груди свої почала раз од разу.
474] Все ще не знала, однак, де дочка. Проклинає всі землі:
475] Ви, мов, невдячні й плодів, мого щедрого дару, негідні!
476] Лає Трінакрію передусім, де пропащої доні
477] Вгледіла слід. Ось тоді вона в шалі ламає плуги всі,
478] Що борозну там вели, запалавши однаковим гнівом
479] На рільників і волів, повбивала їх; нивам звеліла
480] Занапастити посів, а сама зіпсувала насіння.
481] Ось і родючість полів, землі неосяжної гордість,
482] Стала лиш словом пустим: ледь зійшовши, посів загибає.
483] То його спекою зсушить дотла, то сльотою розмиє.
484] Шкодять і зорі, й вітри; зерно посівне поїдають
485] Завжди голодні птахи. Кукілем червонавим, будяччям
486] Геть заросли пшениці, заглушив їх бур'ян розбуялий.
Перейти на страницу: