Метаморфози

177] Бачачи те, що не стримає й мужність тієї навали,— 178] «Що ж,— завагався Персей,— через вас буду змушений, видно, 179] Ворога взяти в підмогу собі. Відверніть же обличчя, 180] Хто серед вас мені друг!» І Горгони главу показав їм. 181] «Інших тим чудом лякай!» — Персеєві мовив глузливо 182] Тескел, і тут, розмахнувшись, мав ратище згубне в героя 183] Кинуть, але в тому русі застиг, наче з мармуру постать. 184] Ампікс, що поруч стояв, на сповнені духом великим 185] Груди Лінкідові меч підіймав, але, закам'янівши, 186] Права рука не могла ні туди, ні сюди ворухнутись. 187] Далі й Нілей, що нібито був семигирловим Нілом 188] Зроджений,— в доказ того й на своєму щиті позначив він 189] Сім його витоків, сріблом частково, частково ж і злотом,— 190] «Глянь—но,— щитом він потряс,— од якого я батька, Персею! 191] Радість, проте, немалу понесеш ти до тіней безмовних, 192] Що ось такий тебе муж подолав!» Та кінець того слова 193] Мов обірвавсь, і, здавалось, уста говорити ще хочуть, 194] Бо ж і розкриті були, та для слів не було вже дороги. 195] «Страх,— їх соромить Ерікс,— а не сила Медузи Горгони 196] Вас обертає в стовпів. Ану, всі за мною! Накиньмось 197] І повалімо хвалька зі страховищем разом на землю!» 198] Мав уже кинутись сам, але ноги немов скам'яніли, 199] Весь за хвилину завмер — у камені різьблений воїн. 200] Так по заслузі покарано всіх, та один був між ними, 201] Хто за Персея боровсь, Аконтей; але й він серед бою 202] Глянув Горгоні в лице — і на камінь — перемінився. 203] Астіагей не помітив того, й полоснув, мов живого, 204] Довгим мечем — задзвенівши, зі свистом відскочила зброя. 205] Щойно той здивувавсь — а вже й сам став такої ж природи, 206] На мармуровім обличчі здивований вираз лишився. 207] Довго б мені довелося мужів із незнатного роду 208] Тут називати: їх двісті всього після бою лишилось; 209] Двісті мужів, Горгону побачивши, заціпеніло! 210] Врешті, Фіней схаменувсь, нечестивої бійки призвідник, 211] Пізно розкаявсь, однак: довкіл одні статуї бачить, 212] І впізнає у них друзів своїх, і на ймення їх кличе, 213] Й помочі просить; торкається тих, котрі ближче,— не вірить 214] Власним очам, але скрізь тільки мармур. Тоді, відвернувшись, 215] Навскіс він руки в благанні простяг і, каючись гірко,— 216] «Перемагаєш, Персею,— сказав,— забери це жахливе, 217] Що перемінює в камінь, обличчя німої Медузи, 218] Швидше, молю, забери! Бо ж не гнів і не прагнення влади 219] Меч мені вклали до рук — за дружину цей бій розпочав я! 220] Подвигом ти прислуживсь, та при ній таки я був скоріше. 221] Жаль, що я в битві не впав! Пощади, найхоробріший, тільки [89] 222] Душу мою, а все інше — твоєю хай власністю буде!»