Метаморфози

359] Цим перейнявшись, імлисту оселю мерщій покидає 360] Владар і, ставши на повіз, запряжений чорними кіньми, [92] 361] Межі глибинні Сіцілії, пильний, почав обгїжджати. 362] Глянувши зблизька на все, заспокоївся трохи: обвалів 363] Ще не траплялось ніде. Та в той час із вершини своєї 364] Вздріла його Еріціна: крилатого сина обнявши,— 365] «Збройний соратнику мій, мої гордощі, сину мій! — каже,— 366] Стріли, що всіх ти пронизуєш ними, візьми, Купідоне, 367] Зброю несхибну, й у серце врази того бога, якому 368] Третя, остання за жеребом випала світу частина! 369] Тих, що на небі, богів і Юпітера, й тих, котрі в морі, 370] Легко впокорюєш ти й повелителя тих, котрі в морі. 371] Тартар лиш вільний. Чому ж материнської влади й своєї 372] Ти не поширив туди? Про третину ж бо світу ідеться! 373] Навіть на небі мене — і як це терплю я ще й досі! — м 374] Вже не шанує ніхто. Не така вже й Амурова сила. 375] Вже відступились од нас — чи не бачиш? — Паллада й Діана, 376] Діва із списом в руці. Дівувать буде й донька Церери, 377] Хай лиш допустимо те, бо й вона таку мрію плекає. 378] Ти ж, якщо ласка твоя, нашу справу владнай обопільну: 379] З дядьком богиню з'єднай!» Так Венера промовила. Він же 380] Миттю відкрив сагайдак свій і вийняв, як мати веліла, 381] З тисячі стріл лиш одну — найгострішу, яка найточніше 382] Била й найкраще лягала на лук, його волі покірна. 383] Ось, на коліно приклякнувши, він вигинає дугою 384] Ріг і стрілу гачкувату спрямовує Дітові в серце.