Метаморфози
- Автор: Назон Публий Овидий
- Год: 1985
- Язык: украинский
- Год: Видавництво художньої літератури «Дніпро»
- Переводчик: Андрій Олександрович Содомора
- Жанр: Античная литература
Электронная книга - «Метаморфози». Краткое содержание книги:
Переклад з латини. В поемі «Метаморфози» на матеріалі міфів про різноманітні перевтілення автор задумав пояснити все, що відбувається в мінливому світі природи. В цьому творі Овідій розгортає понад двісті сказань про чудесні метаморфози, починаючи від створення світу як першого «перетворення» хаосу на космос і закінчуючи офіційним міфом про перетворення Юлія Цезаря на зірку. Це — найбільш відомий твір знаменитого римського поета.
Перейти на страницу:
341] «Першою плугом кривим перелоги зорала Церера,
342] Першою — ніжну поживу й плоди принесла вона землям,
343] Першою — різні закони дала, найщедріша Церера.
344] Буду про неї співать. О, коли б тільки гідну богині
345] Пісню я скласти могла! Вона ж гідна, богиня ця, пісні.
346] Острів Трінакрія, дужих гігантів тіла пригнітивши,
347] Всім тягарем наваливсь на простертого долі Тіфея,
348] Що на небесний престол посягав, непомірно зухвалий.
349] Все ще пручається він, час од часу піднятися прагне,
350] Та авсонійський Пелор йому праву обтяжує руку,
351] Ліву — Пахін, а на ноги йому Лілібей навалився.
352] Голову Етна гнітить. Горілиць простягнувшись під нею,
353] Ротом пісок він і полум'я в люті страшній вивергає.
354] Часто цю темну вагу розметать намагається велет,
355] Гори високі й міста, сколихнувшись, із себе струсити.
356] Землю бере тоді дрож, і лякається владар безмовних,
357] Щоб не розверзлась вона, щоб у пітьму, бува, не прорвався
358] Сонячний день, нажахавши померлих тремтливії тіні.
359] Цим перейнявшись, імлисту оселю мерщій покидає
360] Владар і, ставши на повіз, запряжений чорними кіньми, [92]
361] Межі глибинні Сіцілії, пильний, почав обгїжджати.
362] Глянувши зблизька на все, заспокоївся трохи: обвалів
363] Ще не траплялось ніде. Та в той час із вершини своєї
364] Вздріла його Еріціна: крилатого сина обнявши,—
365] «Збройний соратнику мій, мої гордощі, сину мій! — каже,—
366] Стріли, що всіх ти пронизуєш ними, візьми, Купідоне,
367] Зброю несхибну, й у серце врази того бога, якому
368] Третя, остання за жеребом випала світу частина!
369] Тих, що на небі, богів і Юпітера, й тих, котрі в морі,
370] Легко впокорюєш ти й повелителя тих, котрі в морі.
371] Тартар лиш вільний. Чому ж материнської влади й своєї
372] Ти не поширив туди? Про третину ж бо світу ідеться!
373] Навіть на небі мене — і як це терплю я ще й досі! — м
374] Вже не шанує ніхто. Не така вже й Амурова сила.
375] Вже відступились од нас — чи не бачиш? — Паллада й Діана,
376] Діва із списом в руці. Дівувать буде й донька Церери,
377] Хай лиш допустимо те, бо й вона таку мрію плекає.
378] Ти ж, якщо ласка твоя, нашу справу владнай обопільну:
379] З дядьком богиню з'єднай!» Так Венера промовила. Він же
380] Миттю відкрив сагайдак свій і вийняв, як мати веліла,
381] З тисячі стріл лиш одну — найгострішу, яка найточніше
382] Била й найкраще лягала на лук, його волі покірна.
383] Ось, на коліно приклякнувши, він вигинає дугою
384] Ріг і стрілу гачкувату спрямовує Дітові в серце.
385] Неподалік од геннейських стін є глибоководне
386] Озеро, назване Перг. Голосів лебединих не більше
387] Чує, напевно, й Каїстр на хвилях, що мчать мерехтливо.
388] Ліс, мов вінком, оточив того озера плесо й від сонця
389] Дав йому захист, зеленим наметом над ним розіславшись.
390] Квітом барвистим багата земля там, а холодом — віти.
391] Вічна весна там стоїть. Поки в тому гаю Просерпіна
392] Рве то фіалки дрібні, то лілеї стрункі білосніжні,
393] Поки то кіш, то поділ свій наповнює ними завзято,
394] Прагнучи більше зібрати квіток, аніж будь—яка з подруг,
395] Владар підземний побачив її, закохався і викрав —
396] Ось як його підганяла любов! Налякавшись, богиня
397] Матір і подруг своїх (але матір частіше!) тужливо
398] Кличе. Коли ж розірвала вона біля шиї свій одяг,
399] Так і посипались зірвані квіти на землю, й такою
400] В неї наївність була, притаманна літам ще дитинним,
401] Що й за квітками вона по—дівочому стала тужити.
402] А викрадач на прудкій колісниці жене своїх коней,
403] Кожного з них називає по імені й часто шмагає
404] Темно—багряними віжками їх і по шиї, й по гривах.
405] Повз болота Палікійські Сірчані й глибокі озера
406] Коней жене він, де з тріщин земних прориваються води,
407] Де бакхіади, народ, що з двоморського вийшов Корінфа, [93]
408] Поміж нерівних гаваней двох заснував колись місто.
Перейти на страницу: