Полковник Петро Болбочан: трагедія українського державника
- Автор: Сідак Володимир Степанович, Осташко Тетяна Сергіївна
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 978-966-8201-75-2
- Жанр: История
Электронная книга - «Полковник Петро Болбочан: трагедія українського державника». Краткое содержание книги:
Вперше публікуються матеріали судової та слідчої справ П. Болбочана, його листи до провідників Директорії УНР, уривки зі спогадів сучасників.
Книга розрахована на всіх, хто цікавиться вітчизняною історією.
Ситуація, що склалася на Галичині як, зрештою, і вся діяльність опозиції, відстежувалася та контролювалася спеціальним підрозділом Міністерства внутрішніх справ УНР — політичним департаментом [13], у компетенції якого знаходилась оперативна діяльність, закордонне та внутрішнє інформування, контррозвідка. У військових частинах Армії УНР цими питаннями займалися, принаймні навесні 1919 р., військова контррозвідка та певною мірою військовий Державний інспекторат. Співробітники відділу внутрішньої інформації політичного департаменту за завданнями свого керівництва допомагали військовій розвідці, а також відряджалися за попередніми клопотаннями у розпорядження командуючих фронтів, підпорядковуючись армійському командуванню. Взагалі треба сказати, що саме за Директорії сформувалася найбільш розгалужена система органів державної безпеки.
Так, один із агентів відділу внутрішньої інформації політичного департаменту МВС, зашифрований під літерою «N», 7 травня 1919 р. надіслав своєму шефу рапорт (Док. № 13), в якому детально висвітлював політичну ситуацію у Галичині, починаючи з 26 квітня 1919 р., а також інформував про події, пов’язані із полковником П. Болбочаном. Документ, завізований начальником відділу внутрішньої інформації Марченком, був дуже швидко направлений директору політичного департаменту МВС УНР, а звідти, відповідно, інформація надійшла і до Головного отамана С. Петлюри.
Агент «N» інформував про поведінку урядовців та деяких політичних діячів (Ф. Швеця, О. Андрієвського, С. Афанасьева, Й. Маєвського та інших). У рапорті йшлося про прихильне ставлення правих кіл до повстання В. Оскілка та «підготовку заколоту» проти існуючої влади, зневажливе ставлення до проводу Директорії і зокрема Головного отамана. «В Станиславові находяться члени Директорії Швець і Андрієвський, а також майже всі члени бувшого уряду (С. Остапенка. — Авт.), — зазначав дописувач. — Члени бувшого уряду збираються часто на наради, вони думають зробити переворот в духу буржуазії» (Док. № 13).
Описуючи дії опозиціонерів Директорії, агент повідомляв про їхні зусилля, спрямовані на пошук підтримки своїх намірів за кордоном. «Маєвський щось їм читав, з відірваних слів, які я почув, я виніс вражіння, що він читає лист до когось з делегатів на мировій конференції, щоб він вживав заходи щоби конференція признала переворот,» — наголошувалось у донесенні. Зверталась увага на дії М. Кривицького — колишнього міністра фінансів УНР, який «виїхав до Праги буцім-би в справі заключения валютного договору і вивіз з собою чужоземну валюту», що, напевне, розглядалось агентом як спроба пошуку чи навіть купівлі закордонної підтримки майбутніх політичних кроків правих (Док. № 13).
Тогочасний міністр внутрішніх справ І. Мазепа у своїй праці «Україна в огні й бурі революції» писав, що «уряд мав підстави виводити, що дійсно якийсь подібний план в правих колах існував» 249. Цю ж думку розвинув у своїй книзі про П. Болбочана й Б. Мартос, який наголошував, що уряд одержав відомості із Станіславова про наради представників правих партій (УПСС, УДХП та УПСФ). На цих зібраннях, за його словами, «вже запала ухвала зробити переворот і усунути уряд насильно» 250. Посилаючись на агентурні відомості, він наводить також персональний склад республіканського проводу, який мав би бути приведеним до влади правими партіями в разі державного перевороту. «Головою Директорії вони хотіли зробити доктора Є. Петрушевича, а Головним отаманом — П. Болбочана» 251.
Важко судити, наскільки достовірною була інформація, подана у рапорті співробітника внутрішнього відділу політичного департаменту МВС УНР. Однак ряд відомостей стосовно полковника Болбочана змушують з недовірою ставитися до цього. Так, малоймовірною виглядає інформація про те, що П. Болбочан у Станіславові «купив дім, де сходяться всі монархисти і взагалі буржуазні елементи на наради», «страшно розкидує грішми… купив недавно брилянтовий перстень за 10 000 карбованців, браслет за 15 000 гривень і заказав вісім шовкових костюмів для жінки» (Док. № 13). Жодні спогади очевидців перебування П. Болбочана в Станіславові навіть близько не підтверджують подібний стиль життя полковника. А з його листів до провідників УНР можна зробити висновок, що в Станіславові він жив у готелі «Уніон», де найчастіше й зустрічався з українськими громадськими та політичними діячами, які перебували в Галичині (Док. № 7).
13
Політичний департамент МВС був створений у січні 1919 р. для виявлення і припинення підривної діяльності з боку політичних противників УНР, боротьби зі шпигунством, вивчення стану військ і тилу ворога. Він також займався розвідувальною роботою щодо країн — потенційних союзників і противників. За напрямками діяльності був поділений на 7 відділів. Восени 1919 р. перейменований на Департамент політичної інформації.