Полковник Петро Болбочан: трагедія українського державника
- Автор: Сідак Володимир Степанович, Осташко Тетяна Сергіївна
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 978-966-8201-75-2
- Жанр: История
Электронная книга - «Полковник Петро Болбочан: трагедія українського державника». Краткое содержание книги:
Вперше публікуються матеріали судової та слідчої справ П. Болбочана, його листи до провідників Директорії УНР, уривки зі спогадів сучасників.
Книга розрахована на всіх, хто цікавиться вітчизняною історією.
П. Болбочан і державний інспектор М. Гавришко
7 травня 1919 р. Рада народних міністрів УНР ухвалила «Закон про Державний інспекторат у військових частинах та інституціях УНР», що запроваджувався з метою зміцнення українських збройних сил і безпосереднього контролю за армією з боку держави. Очолював нову інституцію головний державний інспектор, який брав участь у засіданнях Ради народних міністрів УНР з дорадчим голосом 263.
Одночасно з законом було прийняте й «Положення про Державний інспекторат», яке мало регламентувати завдання та права цієї інституції, а також визначити коло повноважень державних інспекторів. «Надзвичайні обставини, в яких перебуває зараз Україна, вимагають, аби Державний Інспекторат з одного боку був правою рукою і очима Вищої Центральної Влади, а з другого боку він не повинен зупинятися ні перед якими мірами, аби врятувати нашу армію від роспаду й деморалізації, -наголошувалось у цьому документі. — Через усю працю органів Інспекторату повинно проходити червоною ниткою: Перемога Української Народньої Армії над ворогами Республіки, звідкіля б вони не прийшли і хто б вони не були — за всяку ціну» 264.
У «Положенні» визначались завдання новоствореного інституту: «а) стежити за своєчасним і точним виконанням всіх наказів Центральної Військової Влади, перестерігати і в пні винищувати демагогічність, саботаж, розпусту, пияцтво, мародерство, грабіжництво та недбале відношення до служби, а також за тим, щоб не було господарських зловживань в частинах та інституціях; б) стежити за політичним настроєм козаків і старшин і вживати всіх заходів, аби військові частини та інституцїї були щиро демократичні і національно виховані». Наголошувалось, що про «ворожий та непевний елемент інспектори своєчасно повідомляють відповідних муштрових начальників; в крайньому випадку ворожий та непевний елемент Інспектор може негайно усунути з армії, рівночасно повідомляючи про це відповідне начальство, Правительство та Головного Отамана, а коли Правительство й Головний Отаман не найдуть поважної причини для усунення, інспектор попадає під відповідальність по закону 26-го січня про надзвичайні суди згідно § 20 цього положення». Крім того, інспектори повинні були «вживати всіх заходів до підвищення войовничого настрою проти всіх ворогів Республіки і боротись з дезертирством»; «брати участь у всіх військових нарадах муштрової та адміністративної влади». Одночасно роз’яснювалось, що «командний склад веде оперативні та адміністративні справи самостійно, але з відома інспекторів, інспектори ж не мають права втручатись у ці справи» 265. У § 15 «Положення» зазначалося, що державні інспектори цілком відповідають за всебічний стан своєї частини, а в § 11 наголошувалось, що в надзвичайних випадках державні інспектори могли, оминаючи своїх прямих начальників, звертатися до «тої Вищої Влади, яка найскорше може вирішити питання або подати відповідну допомогу» 266.
Не можна не помітити наявність у «Положенні» взаємови-ключних і суперечливих пунктів. Так, з одного боку, інспектори були зобов’язувані повідомляти про свої кроки по усуненню з армії непевного елементу, а з іншого — «могли минати своїх прямих начальників» і звертатися до тієї «Вищої Влади, яка найскорше» може вирішити питання. Таким чином, інспекторам надавалося право власного вибору: кого, коли й про що повідомляти.
Тим часом 20 травня 1919 р. на засіданні Ради народних міністрів УНР були затверджені кандидатури державних інспекторів. Державним інспектором польових управлінь Дієвої армії УНР призначався відомий громадсько-політичний і військовий діяч, член УПСР, полковник Армії УНР В. Кедровський, його заступником — І. Романченко. Того ж дня серед інших офіцерів, призначених державними інспекторами військових підрозділів, посаду інспектора Запорізької групи військ обійняв полковник М. Гавришко, його заступником став М. Гладкий 267.
Загалом же про сприйняття інституту державних інспекторів кадровими військовими можна уявити зі свідчень полковника П. Дяченка — командира кінного полку чорношличників Запорізької групи військ. «В цьому часі партії Соціалістів-Демократів і Соціалістів-Революціонерів, які творили наш уряд, ввели в армії державну політичну «інспектуру», — зазначав він. — Ці партійні агенти зі запалом узялися за розкладову працю, підриваючи у війську дисципліну та авторитет командного складу» 268.