Полковник Петро Болбочан: трагедія українського державника
- Автор: Сідак Володимир Степанович, Осташко Тетяна Сергіївна
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 978-966-8201-75-2
- Жанр: История
Электронная книга - «Полковник Петро Болбочан: трагедія українського державника». Краткое содержание книги:
Вперше публікуються матеріали судової та слідчої справ П. Болбочана, його листи до провідників Директорії УНР, уривки зі спогадів сучасників.
Книга розрахована на всіх, хто цікавиться вітчизняною історією.
29 квітня 1919 р. у Рівному командувач Північної групи військ Армії УНР отаман В. Оскілко при активній допомозі опозиційних до уряду Б. Мартоса політичних сил заарештував переважну частину республіканських міністрів на чолі з прем’єром. Ця акція значною мірою була спричинена лівим курсом уряду Б. Мартоса та запланованими переговорами з більшовиками. З одного боку, В. Оскілка підштовхувала до цього кроку УПСС, до якої він належав, а з другого — відсутність ясної позиції Головного отамана С. Петлюри щодо переговорів з московським урядом. Така політична ситуація, зрештою, і визначила подальший хід подій 231.
Сам В. Оскілко у своїй книзі «Між двома світами», яка вийшла друком у 1924 р., вказує, що метою виступу було припинення міжпартійної боротьби в керівних структурах УНР та відсторонення українських соціалістів від влади. Він змальовує два варіанти подальшого розвитку подій, між якими доводилося робити вибір українським правим політикам: «Або поставившись пасивно щодо планів соціалістичного табору, тим приложити руку до концепції федерації з Москвою», або, «усунувши соціалістів силою від влади і впровадивши в життя план замирення з Польщею і нав'язавши контакт з Західною Європою, повести національну боротьбу лише з москалями-большевиками, врятувавши цим українську державність від катастрофи» 232. Представники українського правого табору обрали другий вихід.
Перебіг подій, поданий В. Оскілком, свідчить, що виступ був проведений без належної підготовки, оскільки його ініціатори мали надію привернути на свій бік С. Петлюру і позбавити влади уряд Б. Мартоса з його відвертою російсько-радянською орієнтацією. І лише тоді, коли лідери правих політичних партій зрозуміли, що «новий уряд був покликаний з соціалістів, що стали на радянській платформі, виключно самим С. Петлюрою і лише потім до цього схилився член Директорії Андрій Макаренко», виникла ідея здійснення перевороту, проведення якого покладалось на В. Оскілка та підпорядковані йому військові частини 233. Надто короткий термін підготовки перевороту ще раз підтверджує слова В. Оскілка, що виступ був фактично спровокований промосковською політикою лівого кабінету Б. Мартоса.
У ході виступу всі міністри — українські есери та соціал-демократи — були оголошені зрадниками та заарештовані. С. Петлюра та А. Макаренко були «виключені» зі складу Директорії. Президентом республіки було запропоновано стати Є. Петрушевичу. Принагідно слід зауважити, що зокрема дослідник доби Директорії М. Стахів відкидає припущення, що Є. Петрушевич і Державний Секретаріат 30 УНР «стояв у будь-якім порозумінні з В. Оскілком, або підтримував хоча б тільки морально переворот Оскілка» 234.
Однією з найбільших помилок В. Оскілка було розповсюдження заяв про те, що нібито уряд УНР у спілці з місцевими більшовиками заарештував у Здолбунові Головного отамана С. Петлюру. Крім того, не зовсім переконливим був зміст виданої В. Оскілком відозви, у якій підкреслювалося, що «через хиби і зраду в штабі вищого командування ми, крок за кроком, утратили майже всю Україну, залишивши самий куток на Волині, і той мусили б здати через зраду» 235. Однак виступ був одразу ж нейтралізований контрвідозвою С. Петлюри.
В. Оскілко несправедливо звинувачувався в зраді й переході на бік більшовиків. Дещо пізніше Б. Мартос, приховуючи реальні мотиви виступу, писатиме про спроби денікінців використати В. Оскілка у боротьбі з Головним отаманом, а праві партії звинуватить у намірах «зближення з Денікіним» 236.
Невдала спроба державного перевороту, здійснена В. Оскілком у Рівному, ще більше дезорганізувала українську армію. Вояцтво було дезорієнтоване політичними маневрами свого військового командування і не мало можливості оцінити їхній реальний зміст. Протягом кількох днів В. Оскілко був перетворений офіційною урядовою пропагандою з талановитого військового командира на зрадника й оголошений поза законом. Значна частина українського війська, дислокованого у Рівному, не брала участі у спробі перевороту В. Оскілка. Воно не підтримало отамана, але водночас і не захистило уряд — що вже саме по собі було симптоматично. Разом із тим, певним успіхом акції отамана В. Оскілка можна вважати політичну відмову уряду УНР від спроби замирення з Радянською Росією. Але осягнення цього рішення відбулося занадто дорогою ціною — втратою частини підконтрольної території та довіри до влади значної кількості військових.