Микола Гоголь: між українським і російським націоналізмом
- Автор: Бояновська Едита М.
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 978-617-569-125-0
- Переводчик: Андрій Бондар
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Микола Гоголь: між українським і російським націоналізмом». Краткое содержание книги:
«Вечори на хуторі» та їх критика
«Вечори на хуторі біля Диканьки» задовольнили давню потребу російської критики у літературному вираженні національності, яка була б органічною, вкоріненою в культурні спільноти і в народ, радше в корінний слов’янський Volk, ніж у вестернізовані еліти, хоч не і простонародний або вульгарний (якщо використовувати російські терміни, Гоголь дарував російській аудиторії народность без простонародья). Якийсь час ці критики відзначали особливу схильність України до такого роду репрезентації, побоюючись, що брак подібних описів Росії відображає її вроджену неспроможність творити мистецтво, яке було б національним. Великий успіх «Вечорів на хуторі» також вельми завдячує їхній, модній на той час, романтичній обробці фольклору та надприродного, їхньому балансу знайомого й екзотичного в описі України та їхньому майстерному відтворенню усного народного мовлення. Гоголь поєднує ці привабливі компоненти у більш досконалій художній цілісності, ніж твори на українську тематику інших авторів — таких як Василь Наріжний або Орест Сомов.
Мабуть, найвизначнішим аспектом рецепції цього твору є те, що автор «Вечорів» був сприйнятий радше як український, ніж російський письменник. Російська історія літератури успішно замовчувала цей факт. Лише поступове визнання його таланту та його нової прози на російську тематику пізніше спонукало критиків до рекласифікації Гоголя як російського письменника. Саме в такій ролі йому порадили полишити тему України й звернутися до російської тематики. Народження Гоголя як українського письменника випливало з того, що було високо оцінене як «національна» репрезентація української самобутності в його повістях. Однак критики цінували цю репрезентацію лише остільки, оскільки вона виявилася корисною для націоналізації самої російської культури. Включення України до складу імперії, за логікою, перетворило її на легітимний культурний ресурс для правлячої національності. Та все ж таки разом із поглядом на ці дві культури як нерозривні існувала думка про їхню протилежність. Тому деякі рецензії описували національний контраст між Україною та Росією таким чином, щоби применшити першу. Зокрема, дискусії навколо українського гумору Гоголя служили приводом для змалювання національних відмінностей, що часто-густо дискредитували українську специфіку. Але, врешті-решт, навіть гоголівський гумор було проголошено суто російським. Існування двох видів рецензій, які розглядають оригінальне видання 1831—1832 років і його передрук 1836 року, допомагає задокументувати еволюцію критичної думки щодо Гоголя, русифікації його авторства та привласнення його творчих здобутків російською культурою.
Серед перших рецензій «Вечорів» була стаття В. А. Ушакова в Северной пчеле. Ушаков, котрий був штатним співробітником цього видання, вміщував цей твір у межах сучасної української літератури, попри використання Гоголем російської мови — чинника, який пізніше стане для Бєлінського незаперечним доказом російськості письменника[111]. Відкидаючи мову як критерій національної класифікації, Ушаков вважає безпосереднє вираження українського національного духу цього твору більш достовірним індикатором. Ушаков стверджує, що це вираження залишається безпрецедентним у зіставленні з подібними спробами, здійсненими російською літературою, які він критикує як надумані та імітаційні.
На думку Ушакова, національний дух «Вечорів» доводить існування та життєздатність самої української нації. Він нагадує своїм російським читачам, немовби заохочуючи їх наслідувати приклад, що українці плекають свою національність, колекціонуючи народні пісні, легенди, історичні джерела та старожитності. Ушаков відзначає, що російські автори, які прагнуть збагатити свою творчість «національним колоритом», повинні сягнути по українські мотиви. Він також стверджує, що виразність українських слів Панька «дає їм право включення до загальноросійської мови». Ушаков надає значення українськості лише остільки, оскільки вона може допомогти визначенню російськості, збагатити російську мову та посприяти слов’янському усвідомленню Росії. Такий інструментальний, корисливий підхід до інших слов’янських культур був вельми характерним для російських інтелектуалів того часу й посідає чільне місце в журналістській полеміці.
111
[В. А. Ушаков] рец. на «Вечера на хуторе близ Диканьки», том 1, Северная пчела 219, 220 (1831). Девід Сондерс вважає, що ця рецензія була помилково приписана Булґаріну — спочатку Зелінським, а потім Дебречені. Літера «В», якою була підписана стаття, вказує на авторство В. А. Ушакова, одного з редакторів цього журналу (David В. Saunders, «Contemporary Critics of Gogol's Vechera and the Debate about Russian narodnost’ (1831—1832)», Harvard Ukrainian Studies 5.1 [1981]: 66—82, 67n3; Paul Debreczeny, «Nikolay Gogol and His Contemporary Critics», Transactions of the American Philosophical Society 56.3 [1966]: 5—65).
Наскільки це можливо, я уникаю в цій книзі використання збірника сучасних критичних відгуків В. А. Зєлінского через його непозначені скорочення (Русская критическая литература о произведениях Н. В Гоголя, 3 тома [Москва: Рихтер, 1903]).