Українське письменство
- Автор: Зеров Микола
- Год: 2002
- Язык: украинский
- Год: Основи
- ISBN: 966-500-019-5
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Українське письменство». Краткое содержание книги:
Дальша діяльність Аскоченського не могла направити його репутації в очах Шевченка. Ні роман, скерований проти безвір’я та модної просвіти, — «Асмодей нашего времени» (його назвою потім скористався критик «Современника» М. Ол. Антонович, виступаючи проти тургенєвських «Отцов и детей»), ні розпочатий в «Беседе» з літа 1860 р. фейлетон під назвою «Блестки и изгарь», не позбавлений гостроти, але жовчний, нетолерантний, що посварив його навіть зі співробітниками та колишніми приятелями видання, ні в якій мірі не могли буть приймовними для поета.
До цього часу стосується єдина Шевченкова згадка про свого київського знайомого: його поезія «На смерть Григорія, митрополита Петербурзького», святоші й реакціонера, що домагався заборони продавати жіноцький крам з блюзнірськими хрещиками (звідси і епітет його «юбкоборець»). Ось ця поезія, датована 17.VI.1860 р.:
Серед прихильників обскурантської лінії митрополита Григорія, поряд з Аскоченським, названий і Хомяков, поряд з редактором «Домашней беседы» і редакція слов’янофільської «Русской беседы». Видимо, великої межи ними різниці Шевченко не робить: і те і друге було далеко від того, чому співчував і що любив він.
Тепер ми можемо підійти і до останнього з питань, що їх поставив Кониський: чого варті, що важать спогади Аскоченського для біографії Шевченка?
Як ми вже бачили з попереднього, автор споминів не був людиною, інтимно близькою до поета, хоч і говорить, ніби «стоял ближе и ближе многих», спостерігав його зі сторони і під своїм кутом зору, а тому далеко не всі його зауваження цікаві й справедливі, надто ті, що підказані його пізнішою публіцистичною тенденцією 60-х рр. Так, наприклад, тільки з усмішкою можна читати рядки про чистий і простосердий погляд Шевченка на предмети релігії (властивий ніби йому як українському селянинові) та про «сучасних цивілізаторів», що ніби «збили його з пантелику» «дитячим своїм скептицизмом». Ми знаємо, як самостійно складалися поетові погляди на «предмети релігії» і як у цій ділянці випереджав він своє українське оточення (наприклад, Куліша або Костомарова). По-друге, належить завважити й те, що Аскоченський деякою мірою «обміщанює» постать молодого Шевченка. «Карбонарій» 40-х рр. (в обивательській думці киян), він уявляє поета на свій кшталт — «дерзителем» і «зухвальцем», тільки без жодної уже міри і найменшої обережності. Він не знає братчиків, ні інших — на провінції — приятелів та знайомих поета і тому показує те коло, в якому стрівався з Шевченком, як єдине його київське оточення. Звідси у нього наголос на горілці, на чепурухах, на ковбасах та на серцещипательних романсах, що для зрозуміння Шевченкової постаті в 40-х рр. мають не виключне, та й не першорядне значення.
Трохи шаржує він і розмову поета. Він вульґаризує її, наближаючи до мови власних українських писань та писань свого однокашника академічного Думитрашкова, що його «Жабомишодраківку», між іншим, видав власним коштом. Правда, Шевченко в листах і сам часто переходить до зумисно простацького тону, і вірний його зброєносця Кониський захоплюється «народним гумором» деяких із його жартівливих листів, але ж не виключно зриваються йому з язика такі вирази, як «сучий я син», «який же гаспид переробив вас на Аскоченського» або «ходім до фортоплясу». Ми маємо свідків, що говорять про задушевність його бесіди, про музичність його сміху, про тонкість його почувань, про велике чуття такту, отже, не скрізь і не завжди властиве йому було це, мовляв за Кулішем, «бурлацьке юродство».