Українське письменство

Українські автори в російських творах молодого Глібова зовсім не позначаються, як не позначається і українська народна пісня. Навіть у «Полтаві», «Пловце» та інших речах з українською тематикою, як справедливо зауважує М. А. Плевако[394], «в більшій мірі впливав Пушкін своєю «Полтавою» та «Гусаром», аніж, скажім, Шевченко, якого він не тільки знав, — адже ж «Кобзар» вийшов у 1840 році, — але, як кажуть, і залюбки читав. Навіть згадку в поезії «Полтава»: «Там Ворскла, речка небольшая» нема конечної потреби з’ясовувати ремінісценцією із Котляревського: «Ворскло річка невеличка».

Не більше ориґінальності — хоч тут уже вік дозволяв на певну незалежність від зразків — виявив Глібов і в ранніх своїх байках, які почав публікувати в «Чернігівських губ. відомостях» з 1853 р., та українських ліричних поезіях, які став писати (і друкувати) з р. 1855-го. В перших своїх байках він іде слідом за Криловим приблизно так, як другий ніжинський поет, протоієрей Охоцький-Огієвський; в ранніх віршах він зовсім впадає в тон провінціально-патріотичної лірики 30—50-х рр. В його вірші «Остапова правда» М. Плевако бачить «багато архаїчного» — спільного з тими малоросійськими одами, в яких нападали на Бонапарта Кошиць-Квітницький (1807) та Петро Данилевський (1813), на поляків — Орест Сомов (1831), і яких особливо багато з’явилось на початку Кримської війни. П. П. Артемовський-Гулак своїм віршем про «ягличванців»-англійців та «пранців»-французів, С. Родина (Метлинський), П. Морачевський — от ряд авторів, до яких прилучається Глібов. Його «Остапова правда» — вірш на випадок, данина всеросійському імперському патріотизмові. Тон усього вірша підроблений під селянські поняття та вислови. Старий Остап, «вірний тиролець» царської Росії, з’ясовує молоді політичну ситуацію, згадує війну 1812 року і «двадесять язык» і кінець кінцем покладає всі надії на правду, в ім’я якої воює Росія («В судах черна неправдой черной» — характеризує її в той самий час ліберальна думка), та на широченні її простори: