Вибрані твори в двох томах. Том 1
- Автор: Сюсюра Володимир
- Год: 2000
- Язык: украинский
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Вибрані твори в двох томах. Том 1». Краткое содержание книги:
Сніг ляга на вечірні панелі, перед мене могила чи мур...
Знаю, прийдуть нові менестрелі, тисячі невідомих Сосюр...
Залунають на спів їх дзвінко довгі плески закоханих рук.
1 впаду я, самотня сніжинка, на холодний наїжджений брук...
Десь годинник прощально затінька... Упаду... і не жалко, що мла...
Я хотів би, щоб тая сніжинка, п’ятикутня сніжинка була.
[19271
Із збірки “Коли зацвітуть акації” (1928)
Білі акації будуть цвісти в місячні ночі жагучі, промінь морями заллє золотий річку, і верби, і кручі...
Будем іти ми з тобою тоді в ніжному вітрі до рання, вип’ю я очі твої молоді, повні туману кохання...
Солодко плачуть в садах солов’ї, так, як і завжди, незмінно...
В тебе і губи, і брови твої, як у моєї Вкраїни...
Ось вона йде у вінку, як весна... Стиснулось серце до крику...
В ньому злилися і ти, і вона в образ єдиний навіки.
1927
Сумні акації цвітуть — така вже в їх солодка звичка...
1 місяць розливає ртуть на карі очі більшовички.
Не мрії — зоряні рої, і серце швидко-швидко б’ється... З очей моїх кохання ллється на вії вигнуті твої.
Й вони тремтять, мов чорні крила щасливих невідомих птиць...
Я упаду з кохання ниць, бо я уже такий безсилий...
Не можу я... Моя рука — руки продовження твоєї... Сльоза, кохана і терпка, розбилась райдужно об неї...
Не плач... Я — твій, і ти — моя...
До смерти це, на віки вічні...
Неначе пісня солов’я, твоє нахилене обличчя.
1927
Синій цвіт.
Сни, як ті, як колись...
Я іду молодою ходою.
Пальці віт золоті
простяглись над водою.
Синій цвіт обліта за горою. Кров клекоче, буя...
Наче знову зі мною юність моя.
Янтаріє дорога ясна, і вона прийде скоро... Тишина.
Зорі.
1927
Тебе любив, як вітер небо, в огні сумнівів і образ.
Нащо ж закохану із себе ти удавала кожний раз?..
Тебе любив, як вітер рожу, в солодкій тузі, у журбі... Але нещирости не можу простити навіть і тобі.
Ти не любила... Час останній... Який же біль, який же біль!.. Та за ілюзію кохання Навіки вдячний я тобі.
1927
Догоріли, погасли останні огні. Облетіло жоржиною літо.
Той ставок і верба не присняться мені, там ніколи мені не сидіти.
Знаю... знаю... Прощай... Я за вітром піду, розіллю в його шумі ридання...
Тільки голе гілля й мертве листя в саду шелестить під ногами востаннє.
Скоро прийде зима. Скільки днів я спалив! А для чого — і сам я не знаю...
Облітає вбрання з золотих ясенів і за мною сліди засипає.
[1925]
* * *
Неозорі далі знов.
Зорі, зорі...
О любов!
0 ясного болю яд!
Білі ноги, синій сад.
Вітра гули
1 село...
Все минуло, все пройшло.
Все, як листя, — десь на дно.
Світить місяць
у вікно.
О ясного болю яд!
Білі ноги, синій сад.
1927
* * *
“Ну, прощай. Я тобі тільки жінка”. Подивилась востаннє кругом...
А надворі летіли сніжинки, мерехтіли, як сон, за вікном...
Тільки дум заклопотані зграї, а за думами — постріл і тьма...
Дим цигарки пливе, пропливає, як любов, як життя проплива...
Тільки постріл... і мозок — на клоччя, і волосся, і кров на стіні...
От чому я минулої ночі за Єсеніним плакав у сні.
Вітер шибками грає і дзвонить, не влетить у кімнату ніяк...
Він такий, як і я, невгамовний, безталанний такий, як і я.
Хто там плаче прощально і дзвінко, чий чорніє в вікні силует?..
Так. Для мене вона тільки жінка, як для неї я тільки поет.
[1926
ОЙ, ВЕСНА!..
Ой, весна!.. Ой, шумлять дерева, і хитаються віти в нестямі...
Хочу слухать забуті слова, хочу бачити місячні плями...
Тіні й плями... О сон мій ясний, як далекий садок повітовий...
Милий образ і мій, і не мій, ввесь залитий сльозами любови...
Ну чого я не можу забуть,
ну чого я не можу згадати
твої губи, і плечі, і грудь,
ввесь твій стан молодий і проклятий?..