Давня історія України (в трьох томах). Том 3: Слов’яно-Руська доба

За М. П. Барсовим, який спирався на топонімічні дані, «дуліби займали верхні течії Південного і Західного Бугу, доходячи на північному сході до Прип’яті, де знаходяться село Дулбунів, на південь від Ровно, с. Дуліби — на південний схід від м. Острога, між Ганнополем і Гущею, та с. Дуліби — на р. Турії, поблизу Турійська в Ковельському повіті. Їх західні і південно-західні поселення могли заходити на територію між Віслою і Дністром. Ми бачимо там Дуліби на південний схід від Львова, між річками Зуброю і Липою, Дуліби — недалеко від р. Стрипи, на північ від Чорткова, Дупліски (Дубліски) — на південь від цього ж міста, Дуліби — на р. Стрий, трохи вище м. Стрия, та село Дулонбен (Дулубен) — на Віслоці Віслянському, на південний захід від м. Ясла»[197]. Останню назву Г. Ловмянський подає як село Дулабка[198]. У Г. Ловмянського не викликає сумніву дулібська генеза назви острова Дуліби, що знаходився на правому березі Прип’яті, на південь від Пінська. Він згаданий у документах Зігмунда І в 1523—1524 рр.[199]. Разом з тим зазначений автор вважає, що топонімічні назви «дуліби» могли виходити за межі дулібської території. Тому такі топоніми, як с. Дуліби на р. Дулібі, притоці Березени, Долобське озеро поблизу Києва, яке в літопису назване Дулібським[200], а також інші похідні назви від Дулібів, розташованих у північно-східній частині Київської Русі, далеко від основної дулібської території, він вважає утвореннями, які виникли у зв’язку з тим, що тут жили свого часу полонені дуліби. Можна погодитися, що згадані топоніми виникли в результаті переселення в північно-східну частину Русі якоїсь частини населення із Західної Волині, хоч це необов’язково були полонені.

Археологічні матеріали не дають підстав щось певне сказати про проникнення дулібів у глибинні райони Північно-Східної Русі. Зате вони мають ряд даних про інфільтрацію певних груп населення з Волині на лівий берег Дніпра.

Звертає на себе увагу близькість пам’яток VI—VII ст. Західної Волині та Верхнього Подністров’я до виявлених у Закарпатті та певних груп ранньосередньовічних пам’яток південно-східних районів Польщі[201].

Як відомо, інфільтрація населення, яке жило в межиріччі Верхнього Дністра і Західного Бугу, на захід почалася вже в другій чверті І тис. В цей період у верхів’ях Вісли з’являються пам’ятки черняхівського типу, відомі з багатьох пунктів[202]. Разом з гончарною керамікою, характерною для широкої території, на поселеннях у Злотій Сандомирського повіту, Іголом’ї Мехівського повіту виступає ліпна кераміка[203], яка не відрізняється від ліпного посуду з поселення Ріпнів II, Черепина та інших пам’яток черняхівського типу Верхнього Подністров’я. У Злотій і Могилі під Краковом виявлено заглиблені житла і господарські ями, які мають аналогії на поселеннях VI—VII ст. у Верхньому Подністров’ї. В третій чверті І тис. цей процес проходив активніше й охопив дальші райони Центральної і Південної Європи, про що свідчать історичні й археологічні джерела.