Давня історія України (в трьох томах). Том 3: Слов’яно-Руська доба
- Автор: Коллектив авторов
- Год: 2000
- Язык: украинский
- Год: Інститут археології НАН України
- ISBN: 966-02-1396-4
- Жанр: История
Электронная книга - «Давня історія України (в трьох томах). Том 3: Слов’яно-Руська доба». Краткое содержание книги:
Для істориків, археологів, усіх, хто цікавиться історією України.
Історичне значення великого переселення народів, що охопило і слов’янський світ, полягає в тому, що воно започаткувало поділ слов’ян на ті етнічні групи, які залежно від історичних обставин заклали основи процесів формування сучасних слов’янських народів. Виходячи з археологічних джерел, склавини, представлені празько-корчацькою культурою, стали не тільки предками українського народу, а й склали основний компонент предків словаків, моравів, чехів та українсько-польського населення у Верхньому Повісленні. Поляки середньої та північної частини сучасної Польщі мають окремі історичні витоки, що сягають дзєдзіцької культури. Пеньківські старожитності антів на території України були поглинуті празько-корчацькою культурою. Це змішане антсько-склавинське населення дало сіверян — предків лівобережних українців. Та частина антів, що принесла з собою пеньківську культуру на Балкани, стала основою болгарської, сербської, хорватської та інших етнічних груп південних слов’ян. Предками білорусів та росіян було населення Верхнього Подніпров’я, представлене у III—IV ст. київською, а у V—VII ст. колочинською культурою, яке поступово займало області із балтським та угро-фінським субстратами. Ці висновки знаходять підтвердження в культурах VIII—X ст., що відображають стан суспільного розвитку в Східній Європі напередодні утворення Київської держави.
Глава 5
Слов’яни у VІІI—IX ст.
Процес великого розселення слов’ян, який почався в V ст., не охопив всього східнослов’янського населення. Більша його частина залишилась на старих місцях. У своєму розвитку воно створило нові культурні утворення, що датуються VIII—X ст.
На основі празьких старожитностей виникають пам’ятки типу Луки-Райковецької між Дніпром, Дністром і Верхньою Віслою, а пам’ятки пеньківської культури входять одним із компонентів у волинцевську та роменську культури Дніпровського Лівобережжя, де не менш відчутні й елементи празької культури, нащадки носіїв якої наприкінці VII—VIII ст. досить інтенсивно переселялися на лівий берег Дніпра, про що йшлося вище.
Рис. 7. Поширення археологічних культур останньої чверті І тис. н. е.:
І — пам’ятки волинцевської, II — салтівської, III — роменської, IV — боршевської культур, V — культури Луки-Райковецької, VI — слов’янські пам’ятки IX—X ст. у Центральній Європі.
Пам’ятки типу Луки-Райковецької, волинцевської та роменської культур займають величезну територію від Вісли на заході до Дону на сході. Вони уже виразно відрізняються від культур західних і південних слов’ян, зокрема у регіонах, віддалених на сотні кілометрів від вихідної території. Представлені поселеннями, городищами, безкурганними та курганними похованнями.
Їх вивчення почалося наприкінці XIX — на початку XX ст. Воно пов’язане з такими вченими-археологами, як М. Ю. Макаренко, Ф. М. Мовчанівський, О. А. Спіцин, І. І. Ляпушкін, П. М. Третьяков, Б. О. Рибаков, І. П. Русанова, А. Т. Сміленко, О. В. Сухобоков, С. П. Юренко та ін.[184]. В житловому будівництві цих культур продовжуються традиції попереднього періоду, воно представлене квадратними напівземлянками зрубної або стовпової конструкції. В одному з кутів житла, переважно в північній частині, стояла піч-кам’янка або піч, споруджена з глини, основа якої найчастіше вирізана в материковому останці.
Рис. 8. Ліпний горщик VII—VIII ст. з поселення Рашків І.
Незважаючи на те що процес розселення слов’ян ще триває, збільшується число поселень, з’являється значна кількість городищ, укріплених земляними валами та ровами, заповненими водою (Лука-Райковецька, Буківна, Стільсько, Новотроїцьке, Монастирьок та ін.). За своїм соціальним призначенням деякі з них виконували функцію городищ-сховищ, інші були заселені постійно. Помітно зростає матеріальна культура, поліпшується оснащення землеробства, розширюється реміснича діяльність.
Городища стають крупними ремісничими центрами й осередками торгівлі, виконують функції оборонних, політичних та адміністративних центрів, на їх території нерідко розміщуються резиденції племінної знаті.
184
Славяне Юго-Восточной Европы в предгосударственный период. — К., 1991. — С. 266—307.