Давня історія України (в трьох томах). Том 3: Слов’яно-Руська доба

Таким чином, нові археологічні матеріали не тільки підтверджують, але й уточнюють дані писемних джерел, що стосуються слов’ян Північного Подунав’я. Вони дозволяють віднести початок заселення слов’янами цього регіону до гунських часів, не виключаючи можливості їх інфільтрації на ці землі і в першій половині І тис. н. е. (пам’ятки типу Етулії).

Останнім часом деякими румунськими археологами здійснені спроби інтерпретувати пам’ятки типу Костиша-Ботошани та Іпотешти-Кіндешти-Чурел як поселення лише місцевого дако-романського населення. Хибність цієї інтерпретації очевидна. У Дністро-Дунайському регіоні матеріальна культура слов’ян зберігає ті ж самі риси, що й у більш північних регіонах між Дніпром та Дністром. Ні напівземлянкові житла з характерною лише для слов’ян піччю-кам’янкою, ні провідні форми кераміки (горщики празького та пеньківського типів, сковорідки) не були відомі в Північному Подунав’ї до приходу сюди слов’ян. Розселення слов’ян у Подунав’ї було тривалим процесом. Це сприяло розвитку близьких контактів із залишками місцевого дако-романського населення, що знайшло своє відображення у матеріальній культурі, яка поєднує на ряді поселень як слов’янські, так і субстратні елементи.

Протягом VI ст. н. е. слов’яни не лише заселяють дунайське Лівобережжя. Їх окремі групи поселяються на його правому березі, про що свідчить поселення празької культури біля с. Нова Черна в Болгарії.

У Подунав’ї слов’яни поділяються на дві групи, й подальше їх розселення йде двома потоками. Один потік слов’янського населення, для якого характерна кераміка пеньківського типу, просувається в глиб Балканського півострова, а другий, для якого характерний посуд празького типу, рухається вверх по Дунаю. Вже у VI ст. слов’янські поселення празької культури з’являються на території Моравії та Словаччини[180]. Освоївши верхів’я Дунаю, можливо, під тиском аварів, слов’янські угруповання просуваються далі на захід і сягають верхів’їв Ельби. Досить швидко вони заселяють межиріччя Ельби та Заале, де наприкінці VI — на початку VII ст. з’являються поселення типу Дессау-Мозігкау[181]. Характер жител (квадратні напівземлянки з піччю-кам’янкою) не залишають сумніву в тому, що цей регіон було заселено тим же слов’янським населенням, що й Моравію та Словаччину[182]. Поки що важко сказати, як далеко на північний захід просунулися ці угруповання. Присутність у VIII— IX ст. у Шлезвіг-Гольштинії слов’янських поселень з аналогічними житлами (Козель, Шуба та ін.) свідчить про інфільтрацію сюди невеликих груп слов’ян — вихідців із Дністро-Дунайського межиріччя.