Давня історія України (в трьох томах). Том 3: Слов’яно-Руська доба

На нашу думку, в Посянні, починаючи з VI ст. н. е., археологічні пам’ятки відображають культуру східнослов’янських племінних об’єднань.

Крім східнослов’янських хорватів, літопис називає разом з сербами і хорутанами їх південне відгалуження — білих хорватів, які переселилися на Балканський півострів. Відомі також чеські хорвати. Л. Нідерле і В. В. Седов пов’язують це переселення з нападом на них аварів у 560 р.[227]. В останні роки І. Корчинським досліджується велике, обнесене могутніми валами городище Стільсько на Львівщині, яке могло бути центром східних хорватів. Очевидно, і в Крилосі над р. Луквою існувало хорватське городище, на місці якого був заснований Княжий Галич. Поряд з Галичем над Дністром Б. П. Томенчук розкопав городище Буківну.

Серед хорватських поховань, крім ґрунтових і курганних могильників, відомі й могильники з підплитовими похованнями, які найбільш густо розміщені на хорватсько-тиверському прикордонні.

Географія хорватських городищ та могильників значною мірою збігається з тим регіоном Прикарпаття і Подністров’я, який пізніше іменується Галицькою землею.

Значну частину Лівобережжя Дніпра займали сіверяни, представлені пам’ятками волинцевської і роменської культур VII—X ст. Літопис поміщає сіверян по лівих притоках Дніпра: «... а другие седоша по Десне и по Семи, по Суле и нарекошася север»[228].

У складі волинцевської культури археологи вирізняють салтівські елементи, які вказують на присутність тут якоїсь частини іраномовного населення. Останні трапляються і на пам’ятках роменської культури, наприклад на городищі Новотроїцькому, але в меншій кількості. Археологи, зокрема Б. О. Рибаков і В. В. Седов, визначають межі сіверянських пам’яток по середній течії Десни, Сейму і верхній течії Сули, що збігається з літописними даними. Основні міста сіверян це — Новгород-Сіверський, Путивль, Рильськ та ін.[229]. Досить ґрунтовно вивчені їх городища Битиця та Новотроїцьке[230]. І. І. Ляпушкін звернув увагу на типологічну близькість матеріалів роменської культури і пам’яток типу Луки-Райковецької.

У світлі нових археологічних досліджень не можна погодитися з думкою про те, що перші слов’яни з’явилися на Лівобережжі лише в середині І тис. н. е. разом з поселеннями пеньківської культури антів[231]. На Лівобережжі Дніпра, як і на його правому березі, при ретроспективному вивченні пам’яток другої і першої половини І тис. простежується лінія етнокультурного розвитку слов’ян, принаймні з пізньозарубинецької культури II ст. н. е.

Слід вважати, що саме це місцеве слов’янське населення склало ту основу, на якій виникають ранньосередньовічні слов’янські культури в цьому регіоні[232]. Хоч, без сумніву, другим важливим їх компонентом були елементи, привнесені слов’янським населенням Правобережжя, окремі групи якого переселяються на лівий берег Дніпра.