Давня історія України (в трьох томах). Том 3: Слов’яно-Руська доба

У Подунав’ї та на Балканах розселялися слов’яни з Середнього та Верхнього Подністров’я та Верхнього Попруття (празька культура), а також верхів’їв Південного Бугу та Середнього Дніпра (пеньківська культура). Вони спускалися Прутом, Серетом та притоками Тиси й принесли у Подунав’я празькі й пеньківські типи кераміки і характерні квадратні житла. Але пеньківська кераміка відома лише у Нижньому Подунав’ї та на Балканах. Потоки слов’ян, що спрямували свій рух уверх по Дунаю, принесли з собою кераміку празького типу.

Питання про час заселення слов’янами Дністро-Дунайського межиріччя, особливо його нижньої частини, ще чекає на своє вирішення. Як сказано вище, до найбільш ранніх писемних джерел, що містять відомості про слов’ян-венедів у Нижньому Подунав’ї, належать Певтінгерові таблиці — дорожня карта, що датується не пізніше IV ст. н. е., а найбільш ймовірно, кінцем III ст.[171]. На карті венеди розміщені між Нижнім Дністром та Дунаєм поряд з сарматами, гепідами, даками, гетами та іншими етнічними угрупованнями. Більш пізні джерела, що згадують слов’ян-склавинів (празька культура) та антів (пеньківська культура) у Північному Подунав’ї, відносяться до першої половини VI ст.[172].

Зокрема, на північному березі Дунаю відзначає слов’ян Прокопій. Він, на відміну від Йордана, у Подунав’ї знає не лише склавинів, але й антів, вважаючи їх одним народом[173]. За часи правління Юстина (518—527) та Юстиніана (527—565) склавини й анти вже вторгалися на,територію Візантійської імперії, переходячи Дунай[174].

Археологічними матеріалами слов’яни на південь від Дністра представлені на деяких поселеннях III—IV ст. культури карпатських курганів (Кодин II, Гореча, Рогізна під Чернівцями на Верхньому Пруті), де відкрито поодинокі підквадратні напівземлянки з піччю-кам’янкою поряд з іншими, неслов’янськими типами жител, у тому числі й наземними[175].

Цілком визначені слов’янські поселення, добре датовані фібулами, з’являються у Попрутті в V ст. н. е. (Кодин І). До пам’яток цього ж часу належить також поселення Ботошани І за 70—80 км нижче Кодина на території Румунії[176].

Д. Теодор вирізняє на Пруті та Сереті досить велику групу пам’яток V—VI ст., які відносить до типу Костіша-Ботошани[177]. Вони Прутом та Серетом спускаються до Дунаю, причому охоплюють не лише Молдову, але й інші регіони вздовж східної дуги Карпат.

Дослідження таких поселень, як Ботошани, Костіш, Додешти та ін., виявили, що для них характерні напівземлянкові підквадратні житла з піччю-кам’янкою в одному з кутів, іноді з вогнищем. Керамічні комплекси напівземлянок складаються з ліпної (горщики, сковорідки), гончарної сіроглиняної кераміки (горщики, миски), аналогічної посуду з Теремців, Сокола та інших слов’янських поселень Придністров’я гунського часу. На поселенні у Ботошанах знайдено фібулу, що датується післячерняхівським часом не пізніше V ст. н. е. Датування цих поселень V—VI ст. підтверджується й присутністю густорифлених червоноглиняних амфор, знайдених на поселеннях у Ботошанах та Додештах[178]. Ліпна кераміка типологічно добре пов’язується з посудом більш пізніх слов’янських поселень як на території Північного Подунав’я, так і Придністров’я. Гончарна подібна до посуду римського часу на тій же території. Однак треба відзначити, що, на відміну від Придністров’я, де гончарна сіроглиняна кераміка в V—VI ст. цілком виходить із ужитку, в Подунав’ї вона існує і в більш пізні часи (VI—VII ст.) на пам’ятках типу Іпотешти-Кіндешти-Чурел, а також трапляється, але в значно меншій кількості, на поселеннях типу Сучава-Шипот.

З. Курнатовська, яка спеціально займалася вивченням слов’янських пам’яток Подунав’я та Балканського півострова, цілком справедливо вважає, що домінуючим компонентом у цих культурах були слов’яни[179]. Із слов’янами вона пов’язує чотирикутні напівземлянкові житла з піччю-кам’янкою, празькі та пеньківські типи ліпних горщиків, сковорідки, трупоспалення, відомі з великого могильника Серата-Монтеору. До дакійських та дако-романських елементів вона відносить поодинокі напівземлянкові житла з вогнищем, окремі форми ліпного посуду та гончарну кераміку, що сягають провінційно-римських традицій. З. Курнатовська вирізняє також візантійські елементи як у кераміці, так і у виробах із металу.