Давня історія України (в трьох томах). Том 3: Слов’яно-Руська доба

В. Й. Ключевський пише, що в Прикарпатті «в IV ст. існує великий воєнний союз під керівництвом князя дулібів... Цей воєнний союз і є факт, який можна поставити при початку нашої історії. Вона почалася в VI ст., на самому краю, в південно-західному кутку нашої рівнини, на північно-східних схилах і передгір’ях Карпат»[208]. Початковим етапом державності східних слов’ян вважають це об’єднання Б. Д. Греков і В. В. Мавродін[209].

Археологічні дослідження на Волині й у Верхньому Подністров’ї ряду слов’янських поселень середини І тис., зокрема, укріпленого городища VI—VII ст. в с. Зимне, недалеко від Володимира-Волинського, що було значним виробничим центром, доповнюють висновки істориків, оскільки дають матеріали, які свідчать, що на цій території вже тоді існували такі соціально-економічні передумови, за яких виникнення племінних об’єднань було неможливе. Проте археологічні матеріали не дають ніяких даних щодо можливості ототожнення дулібів та антів, представлених пеньківською культурою. Дуліби в VII ст. — це частина склавинів — носіїв празької культури. В цей союз племен на якомусь етапі могло входити населення Східної Волині, представлене пам’ятками типу Корчака[210]. Археологічні матеріали дають підстави включати сюди племена, які жили на Нижньому Дністрі і Південному Бузі. Л. Нідерле і М. П. Барсов Південне Побужжя також відносять до території дулібів[211].

Окремі польські дослідники заперечують існування на території Західного Побужжя дулібського союзу східнослов’янських племен[212]. Так, Р. Якимович пише, що плем’я дулібів потрібно викреслити з історії Волині, а можливо, і взагалі з історії східних слов’ян[213]. Його підтримали С. Кучинський, Й. Скжипек та Ф. Персовський, які намагаються заперечити історичні джерела, що стосуються племені дулібів і його пізніших назв — бужан, волинян і лучан, вважаючи, що жодного союзу східних слов’ян під керівництвом дулібів над Західним Бугом не було[214]. Оцінюючи згадану концепцію, не можна не відзначити її тенденційності, яка проявляється в підході авторів до оцінки тих історичних джерел, що стосуються східнослов’янських племен, зокрема їх південно-західної групи — дулібів-бужан-волинян, і некритичній інтерпретації відомостей про плем’я лендзян[215]. С. Кучинський висунув ряд припущень, далеких від наявних історичних фактів, згідно з якими слов’янські племена, що жили над Західним Бугом і які він називає надуманим терміном бужанські, до X ст. входили до «спільноти» лендзянських племен. Ця «спільнота» включає в себе, на його думку, і «племена, що жили над Верхньою і Середньою Віслою», та інші, і становить східну частину пізнішої держави П’ястів[216]. Таким чином, С. Кучинський намагається підмінити дулібський союз племен спільнотою лендзян.