Давня історія України (в трьох томах). Том 3: Слов’яно-Руська доба
- Автор: Коллектив авторов
- Год: 2000
- Язык: украинский
- Год: Інститут археології НАН України
- ISBN: 966-02-1396-4
- Жанр: История
Электронная книга - «Давня історія України (в трьох томах). Том 3: Слов’яно-Руська доба». Краткое содержание книги:
Для істориків, археологів, усіх, хто цікавиться історією України.
Якщо поселення і городища сіверян та виявлені на них житла мало відрізняються від аналогічних пам’яток їх правобережних сусідів, то керамічний матеріал, а також прикраси мають здебільшого свою специфіку. Зокрема, для сіверянського ареалу характерні скроневі спіральні кільця, які вирізняють його серед інших синхронних культурних груп.
Окремі слов’янські курганні поховання відомі вже з VI—VII ст., але цей обряд стає масовим лише в IX ст. У них виявлено трупоспалення, які були поховані переважно у верхній частині курганного насипу. Кургани з трупопокладенням датуються здебільшого XI ст. Тобто зміни в поховальному ритуалі тут спостерігаються з певним запізненням, порівнюючи з Правобережжям, де ця зміна відбулася в X ст.
У цілому матеріальна культура сіверян близька до старожитностей полян та інших правобережних племен і до культури північнозахідних та східних сусідів.
На північ від древлян, між Прип’яттю і Двіною, мешкали дреговичі. Їх назва походить від слова «дрегва» — болото. Племінним центром дреговичів був Турів. На території розселення дреговичів відоме широко розкопане городище Хотомель. Найхарактернішою ознакою дреговицьких курганних поховань є знахідки великих металевих намистин, прикрашених зерню.
У басейні Дніпра і Сожа, за літописом, розміщувалися радимичі: «бяста бо два брата в Лясех — Радимь, а другий Вятко,— и пришедши седоста Радим на Сожью и прозвашася Радимичи». Матеріальна культура радимичів представлена переважно курганними похованнями ІХ—X ст. Характерними для радимичів були семипроменеві скроневі кільця. За літописом, другий брат «... Вятко седесь родом своим по Оце, от него же прозвашася вятичи...». З цими племенами археологи пов’язують групу городищ, поселень і курганних могильників на верхній Оці.
Верхів’я Дніпра, Західної Двіни та Волги займали племена кривичів: «кривичи, иже седят на верхь Волги, и на верхь Двины и на верхь Днепра». Кривичі представлені характерними довгими курганами VI—VIII ст. Фахівці на основі вивчення даних археології та лінгвістики вважають, що кривичі переселилися з Вісло-Одерського межиріччя. У IX—X ст. довгі кургани змінюються круглими. Для кривичів у X—XII ст. характерні браслетоподібні зав’язані скроневі кільця.
Найпівнічнішою групою східнослов’янських племен були ільменські словени, що жили над озером Ільмень. На думку деяких дослідників, вони прийшли сюди з півдня, на думку інших — із заходу, з Польського Помор’я. Найширше дослідженим городищем на території ільменських словен є Стара Ладога.
Перелічені племена в другій половині IX ст. були об’єднані (часто силою зброї) династією Рюриковичів у державу Київська Русь. Незважаючи на об’єднуючу силу державних інститутів, основні етнографічні риси матеріальної культури слов’янських племен другої половини І тис. н. е. зберігаються, відбиваючи історичну послідовність племінного розвитку східного слов’янства. Спостерігаються й певні відмінності різних культурних груп, основи яких закладено ще в першій половині І тис. н. е. (черняхівська та київська культури) і ранньому середньовіччі. Однак найвиразніше в матеріальній культурі спостерігається племінний поділ слов’ян, зафіксований літописом. Дослідники вважають, що навіть у XII ст. у період роздроблення Київської держави на окремі князівства останні значною мірою відповідають ареалам літописних племен[233]. Очевидно, все це й створило передумови поділу східного слов’янства на три окремі слов’янські народи.
Розділ III
Економічний розвиток слов’янського суспільства у І тис. н. е.
Глава 1
Землеробство та скотарство
Слов’янські племена населяли територію, де здавна розвивалося землеробство та скотарство. Вони значною мірою були нащадками попереднього населення й користувалися його здобутками в різних галузях господарства. Разом з тим економіка слов’ян мала свої особливості, зумовлені характером життя на цій території, етнічною специфікою.
Територія давньої України в цілому мала досить сприятливі умови для життя людини. На більшій її частині протягом І тис. клімат був помірний, переважно континентальний, хоча зафіксовані й деякі його коливання, наприклад, похолодання на рубежі н. е., на що вказує значне потовщення льодовиків; близько 400 року — посилення вологості та зниження середньорічної температури, а, починаючи приблизно з VIII ст., у Європі всюди встановлюється так званий малий кліматичний оптимум — клімат теплішає[234]. Всі ці коливання, безумовно, позначались на господарчій діяльності населення. Велике значення для економіки мала добра забезпеченість водою. В більшості районів було достатньо і навіть багато атмосферних опадів. Річкова мережа добре розвинута. ґрунти здебільшого придатні для землеробства (різні види чорноземів, а також заплавні та торфяні, підзоли, сірі лісові тощо), розмаїтий рослинний та тваринний світ. Територія України багата корисними копалинами, насамперед покладами залізної руди, особливо болотної, різними мінералами. Це успішно використовувало населення.
233
Седов В. В. Славянские племена... — С. 270.
234
Борисенков Е. П., Пасецкий В. М. Тысячелетняя летопись необычайных явлений природы. — М., 1988. — С. 55, 60; Берг Л. С. Климат и жизнь. — М., 1950. — С. 57—84.