Давня історія України (в трьох томах). Том 3: Слов’яно-Руська доба

Таким чином, питання, хто такі були Lendizi Географа Баварського і Lenzanenoi Константина Багрянородного і яку займали територію, не з’ясоване. Ці джерела занадто фрагментарні, щоб на їх основі можна було висунути якусь більш-менш ймовірну гіпотезу, і вже ні в якому разі не суперечать прямим відомостям літопису про дулібів — попередників бужан і волинян, які жили на Західному Бузі, що підтверджується й рядом інших історичних джерел та лінгвістичними даними. Тепер межі дулібської території уточнюють археологічні пам’ятки VI—VII ст. М. Парчевський, аналізуючи пам’ятки празької культури Південно-Східної Польщі, виокремлює декілька скупчень, одне з яких — ясельсько-сяноцьке, на його думку, ближче до східних, ніж до західних груп пам’яток[224].

Відкриття на Верхньому Дністрі празьких поселень V ст., а в Південно-Східному регіоні Польщі не раніше VI—VII ст. — беззаперечно свідчать про напрямки розселення склавинів-дулібів на захід, а не в протилежний бік. Крім того, в останні десятиліття на території Середньої і Північної Польщі відкрито численні поселення своєрідної дзєдзіцької групи VI—VII ст., яка доходить до Середньої Вісли і представляє племена західної частини слов’ян-венедів. На нашу думку, більш перспективно шукати предків лендзян і віслян у цьому культурному ареалі, ніж у середовищі склавинів-дулібів або хорватів. Дулібське племінне об’єднання не було довготривалим. Воно розпалося на окремі племена, так і не досягнувши своєї державної завершеності.

На схід від дулібів-волинян, на території Східної Волині мешкало плем’я древлян. Літопис засвідчує: «Зане седоша в лесех». У 945 р. вони вбили київського князя Ігоря, який прибув з невеликою дружиною збирати данину. Княгиня Ольга — дружина Ігоря — жорстоко помстилась за чоловіка, спаливши головне місто древлян — Іскоростень, вбивши майже всіх його мешканців. Древляни представлені курганними похованнями з трупоспаленнями, а з X ст. трупопокладеннями і поселеннями типу Луки-Райковецької. Це городище знаходилось саме на землі древлян.

На південний схід від древлян розміщувались землі полян. Літописець пише, що поляни «мужи мудри и смислені». Центр знаходився в Києві, який пізніше став столицею всієї Давньоруської держави — Київської Русі. Назву «поляни» літописець виводить від слова поле — «в поле седяху». Існує думка, що полянами були перші відомі за літописом київські князі — Кий, Щек і Хорив. На полянській землі — Київщині — у VI—VII ст. сходилися кордони трьох культурних груп пам’яток — празької, пеньківської та колочинської, а у VIII—X ст. — Луки-Райковецької та волинцевської. Звідси випливає, що Київ з самого початку виникнення був центром не одного, а кількох племінних угруповань східних слов’ян.

Південну околицю східнослов’янських земель займали племена уличів і тиверців, що жили по Дністру і «приседаху к Дунаеви». Перед переселенням уличів на Дністер вони мешкали на Дніпрі. З тиверцями археологи пов’язують пам’ятки типу Луки-Райковецької на правому березі Середнього Дністра та межиріччя Дністра і Пруту. В цьому регіоні досліджено велику кількість поселень і округлих городищ, характерних для землі тиверців.