Гордівниця Злата
- Автор: Крюкова Тамара Шамильевна
- Серия: Злата(Крюкова) #1
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Ранок
- ISBN: 966-08-0362-1
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Гордівниця Злата». Краткое содержание книги:
Златі доведеться поневірятися з мандрівними артистами, пройти через підземелля гномів та їх магічну печеру, забути минуле й світ людей — аби знову знайти свого коханого й стати прекрасною та усім милою королевою. Усім — крім непокірної Чорної герцогині.
Чи зможе юна красуня захистити себе та своїх близьких від чорних чарів? Адже для цього їй доведеться осягнути таємниці Всесвіту та зуміти змінити себе…
Агнеса завмерла. Вона сподівалася, що повалить чорний дим, запахне сіркою, посиплеться сніп іскор, але нічого подібного не сталося. Усе було, як і раніше. Герцогиня була глибоко розчарована, хоча, щоправда, відчувала й полегшення.
«Мабуть, карти випали випадково», — зітхнула вона і, щоб переконатися, розклала їх востаннє. Дама випала першою, потім піковий туз, потім ще один і ще… Агнесі стало по-справжньому страшно, але вона як заведена продовжувала перекладати карти. У колоді виявилась одна бубнова дама і п’ятдесят три пікових тузи. Тепер герцогиня не сумнівалася, що розбудила сили зла.
Розділ 4
Змова
Юна герцогиня не знала, радіти їй чи журитися. Чаклунство лякало і вабило її, як вабить метелика смертельна гра полум’я свічки. Поступово Агнеса взяла себе в руки, і думки її знову повернулися до бакалійниці.
— Що ж, якщо мені сприяють сили зла, значить, я вільна робити все, навіть убити цю змію, — розлючено прошепотіла придворна красуня. — Трішечки отрути в келиху бакалійниці, і весіллю не бувати.
Чим більше герцогиня так думала, тим більше це здавалося їй єдиним виходом.
Годинник пробив північ. За важкою портьєрою почулося шарудіння й покахикування.
— Хто там? — пошепки запитала герцогиня, намагаючись не виявити страху, що оволодів нею.
Вдивляючись у темряву кімнати, вона, як за рятівну соломинку, вхопилася за бронзовий свічник. Портьєра заворушилася, і з-за неї з’явилася жвава худорлява стара.
Герцогиня хотіла закричати, але, як у страшному сні, голос не підкорявся їй. Тим часом стара зникла й відразу ж з’явилася знову, тільки набагато ближче. Агнеса, не усвідомлюючи, що робить, схопила дзвіночок і почала дзвонити, щоб викликати прислугу, але стара не зважала на це. Хитро примружившись, вона просвердлювала герцогиню поглядом.
— Даремно метушишся, любонько. Усе одно тебе не почують, — хихикнула неждана гостя. — Адже ж ти сама просила допомоги. Я можу тобі прислужитися.
Стара знову розчинилася в повітрі, і не встигла Агнеса й оком кліпнути, як Віщунка стояла вже поруч з нею і повчально говорила:
— Отрута, звичайно, — засіб правильний, перевірений, тільки… А що як докопаються, хто насипав порошечку в келих дівчиська принца?
Почувши ці слова, герцогиня зблідла, а стара змовницьки підморгнула.
— Чому тремтиш, любонько? Від мене нічого не приховаєш. Я всі думки й гадки знаю. На те я й Віщунка з Лисячої Нори. Тільки тобі боятися нічого. Слухатимеш мене, ми твою суперницю і без отрути зі світу зженемо. Комар носа не підточить. Ти знову станеш першою красунечкою при дворі. А там і корону до рук прибереш.
Герцогиня відповіла не відразу. Що й казати, не щодня ж доводиться зустрічатися з нечистою силою. З одного боку, входити в змову було боязно, але з іншого…
— Що ти за це хочеш? — запитала Агнеса.
— Та нічого. Такій красунечці, як ти, я й задурно допоможу.
Це звучало занадто спокусливо. Агнеса повеселішала й відчула себе впевненіше.
— Дуже мило, — поблажливо посміхнулася вона. — То як же мені усунути з дороги цю мужичку?
— Обручку підмінити, ось і все, — випалила Віщунка.
— Але навіщо, яка в цьому користь?
— А така, що наречена має дивну примху. Хоче, щоб замість діаманту в обручці було просте скельце.
— Ось вже й справді в простолюдинки і смаку немає, і примхи дурнуваті! — презирливо скривилася Агнеса.
Хто-хто, а вона розумілася на коштовностях і завжди мала все найкраще.
— А це через те, що вона діамантів більше за смерть боїться, хоча сама не знає чому. Але ж я знаю, знаю, знаю… Я все знаю… — закружляла в танці стара.
— І через що ж цей безглуздий страх?
— А ось підсунеш їй каблучку з діамантиком, то й побачиш, — мовила нічна гостя й зникла.
Прокинувшись уранці, герцогиня пригадала події минулої ночі. Що це було: реальність чи сон? Агнеса зіскочила з ліжка, підбігла до карточного столика й почала гарячково перебирати розкидані карти. У колоді, як і належить, був лише один піковий туз. Може, і нічної гості не було, а все, що сталося, — це лише гра уяви? Однак сумніви ятрили душу Агнеси.
Відразу після сніданку юна герцогиня послала за головним придворним ювеліром. Треба було будь-що дізнатися, чи справді в обручці нареченої принца не діамант, а підробка. Якщо так, Агнеса знала, як діяти.
Розділ 5
Вінчання