Гордівниця Злата
- Автор: Крюкова Тамара Шамильевна
- Серия: Злата(Крюкова) #1
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Ранок
- ISBN: 966-08-0362-1
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Гордівниця Злата». Краткое содержание книги:
Златі доведеться поневірятися з мандрівними артистами, пройти через підземелля гномів та їх магічну печеру, забути минуле й світ людей — аби знову знайти свого коханого й стати прекрасною та усім милою королевою. Усім — крім непокірної Чорної герцогині.
Чи зможе юна красуня захистити себе та своїх близьких від чорних чарів? Адже для цього їй доведеться осягнути таємниці Всесвіту та зуміти змінити себе…
Перед вівтарем, простягнувши до принца витончену руку, стояла чудова статуя з білосніжного мармуру.
Розділ 6
Вибір
Гроза відгриміла, і знову запанував спокій. Собор виглядав урочистим і непорушним, наче його стіни щойно не стрясала стихія.
Злата зітхнула з полегшенням: жива! Вона подивилася на обручку, яка сяяла на пальці, і ледь не застрибала на радощах. Добре ще, що вона вчасно згадала, що нареченій принца негоже поводитися так легковажно. Дівчина щасливо посміхнулася нареченому й з подивом побачила, що його обличчя скривилося від болю й розпачу.
— Ну-бо, припини сердитись. Обіцяю, більше ніколи не буду тобі перечити, — сказала Злата і, пустотливо примружившись, додала: — Ну, хіба що тільки в тих випадках, коли я права.
Принц не відповів на жарт. Погляд його був звернений кудись повз наречену. Спантеличена, Злата озирнулася й побачила статую, зроблену настільки мистецьки, що, здавалося, мармур ось-ось оживе. Воістину це був натхненний витвір великого майстра. Але найдивнішим було те, що кам’яна діва разюче була схожа на неї.
— Що це? Сюрприз? А хто ж скульптор? — Злата засипала принца запитаннями, але він, як і раніше, не удостоїв її відповіддю.
Спадкоємець короля дивився лише на статую, глухий і сліпий до всього, що відбувалося навколо. Не розуміючи, що сталося, Злата оглянула присутніх. В очах людей читався забобонний жах. Погляд дівчини зупинився на Чорній герцогині. Блискуча красуня не могла приховати зловтіхи. Вона сяяла від щастя й ледь стримувалась, щоб не розсміятися. У душі Злати слизькою змією ворухнулася тривога.
Схопивши принца за руку, дівчина зазирнула йому в обличчя.
— Скажи мені, що з тобою? Перестань дивитися на мене так, немов я — порожнє місце!
Даремно вона благала, плакала, кричала, волала до натовпу. Ніхто не почув її крику й не повернув до неї голови. Закляття гномів здійснилося. Для всіх вона стала статуєю і, переступивши межу реальності, опинилася там, де живуть феї і фурії. Злата здогадалася: в усьому винен нещасливий перстень. Марно намагалася вона зняти зачаровану обручку, вона як улита сиділа на пальці. Шляху назад не було.
Раптом Златі видалося, що хтось наполегливо кличе її з собору. Дівчина не чула голосу, вона просто відчувала, що її чекають за стінами приміщення. Не в змозі протистояти мовчазному наказу, вона пішла до виходу. Натовп на площі хвилювався. Незрима для всіх, Злата збігла вниз східцями й раптом почула знайоме хихикання й солодкий голосок:
— Ось і побачились, красунечко. Нарешті ж я тебе докликалася. Мені ж бо доріжка в собор заборонена, а поговорити край як необхідно.
На паперті стояла Віщунка. Підхопивши довгий шлейф рудуватої спідниці, вона розчинилася в повітрі й наступної миті опинилася перед Златою.
— Віщунка з Лисячої Нори! — відсахнувшись, скрикнула дівчина.
— Вона сама. Ти, бачу, зустрічі не рада, а даремно. Адже я прийшла твоїй біді зарадити.
— Ти знаєш, як це зробити? — недовірливо запитала дівчина.
— Чому ж ні! У мене на будь-який випадок засіб припасений, — Віщунка порилася в поношеному ганчір’яному ридикюлі й дістала з нього шматочок вугілля. — Колись гноми одягли тобі на голівку Обруч забуття з діамантом чистоти небесної, і забула ти про своє минуле. Я допомогла тобі повернути пам’ять, але діамант перетворився на цю саму вуглинку, що ти мені на сплату за послугу віддала. Як тільки одержиш вуглинку назад, закляття гномів спаде, і заживеш ти зі своїм чоловіком, наче й не було нічого, принцесочко.
Відьма очікувально уп’ялася в Злату. Дівчина, не зводячи очей зі шматочка вугілля, повільно промовила:
— Що ти хочеш за вуглинку?
Віщунка хихикнула й запричитала фальшивим голосом:
— Плата, може, і не звичайна, та тільки товар того вартий.
— Не викручуйся, кажи прямо, — наказала Злата.
— Твою душу, — коротко оголосила Відьма.
Дівчина відсахнулася, начебто побачила перед собою гадюку.