Кров Дракона. Хто із нас жертва?
- Автор: Мулик Назар
- Серия: Кровь дракона #1
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Мультимедійне видавництво Стрельбицького
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Кров Дракона. Хто із нас жертва?». Краткое содержание книги:
Магічний світ стає сильнішим і небезпечнішим для людей та королівств, особливо через свого очільника — Самаеля, чия жага до влади межує лише із його силою. Королі готуються до нових звершень, а люди молять богів про спокій та мир…
Фалмін — вбивця драконів та чоловік із поглядом самої Смерті, зробить усе заради єдиної доньки та її безпеки. Головне питання лише в тому, яку ціну доведеться йому сплатити.
— Де я?
Всюди бушувало полум'я. Горіли будинки, міста, країни…горів увесь світ. Сонце сховалося за хмарами, а із чорного неба забили блискавки, віщуючи дощ.
Яленіраведдін стояв на краю прірви, а позаду стояла та, кого боялися навіть дракони.
— Що ти тут забув, вища істото? — запитала Смерть у дракона холодним голосом. — Це не твій світ. Це нічий світ. Лише мій. Він мій!
Дракон закрився крилом від світла, яке випускала із себе Смерть. Не міг її побачити, але знав, що це вона. Тільки від Смерті може йти такий холод.
— Хто він? — закричав дракон крізь шум, який потьмарив його розум. — Хто він тобі?
— Скоро ви усі дізнаєтеся! Усі побачать, хто є хто!
Яленіраведдін закричав від болю, що пронизав його тіло. Почув крик людей. Розплющив очі й прибрав крило. Бачив місто, що палало зеленим вогнем, а там, прямо на горі трупів, стояв він.
— Фалмін!
Очі смерті. Він має очі смерті. Такі ж холодні, спокійні, мертві…Одяг і руки його в крові невинних…У крові драконів…
— Vavegge!
— Я не розумію!
— Vavegge! — знову закричав Фалмін. — Йди геть!
Яленіраведдін хотів підійти ближче, запитати, почути, але не встиг. Ноги підкосилися, він впав, не в змозі підвестися. Фалмін стояв на горі трупів, все ще дивився на нього, усміхався та плакав. Кричав… Дракон не міг розчути усього, але єдине слово, яке він вловив, було й не слово, а ім'я.
— Хто така Ельгі?
— Він спалить увесь світ заради неї! Піде на край землі, виступить проти усіх ворогів, але не зупиниться!
Дракон бачив, як за спиною Фалміна стоїть Смерть, як кладе свої долоні йому на плечі. Він не озирався, стояв нерухомо. Лише говорив. Одне слово. Одне ім'я.
Подих. Світло. Туман.
Шум струмка та сміх. Він бачив…
Він бачив будинок із садом. Бачив коней, які паслися на пасовиську. Бачив маленьку чорноволосу дівчинку, яка грається із маленьким коником. Чує сміх малечі. Чує іржання коней. Чує розмову чоловіка та жінки.
— Ельгіда у небезпеці! — кричала жінка із хвилястим рудим волоссям. — Ці здібності можуть погубити її!
Фалмін мовчить. Стискає долоні у кулаки, підбирає слова.
— Це тобі твій любий нашепотів, Катрін?
— Замовкни, Фалміне! Замовкни! Він мудрий чоловік, багато чого знає, а ти намагаєшся відкинути очевидне! Навіть попри те, що ми уже не чоловік і дружина, Ельгіда залишається нашою спільною дитиною.
Голос Фалміна тремтить від люті.
— Я не віддам її тобі. Ніколи.
Голос дружини вібрує ненавистю.
— Я її мати! Ти не посмієш!
— Цю дитину ніхто не скривдить, Катрін. Якщо хтось захоче її скривдити, то пожалкує! Навіть ти!
— Це моя дитина! Як я можу бажати їй зла!?
— Ти, можливо, не бажаєш, але цей покидьок використовує тебе. Використає і Ельгіду, якщо вона потрапить у його руки.
Мовчання. Ненависні погляди. Презирство. Нерозуміння.
Так було не завжди. Допоки у їхнє життя не увірвався інший чоловік.
— Це моя дитина, — сказала невпевнено Катрін, обхопивши себе руками за плечі. — Ти не зможеш.
— Ця сволота скривдить її! Він обдурить тебе і використає Ельгіду, — повторив він, вимахуючи через безпомічність руками. — Хіба ти не бачиш?
— Замовкни! Замовкни!
Голос Фалміна виважений та впевнений.
— Я краще помру, аніж віддам вам дитину.
Голос Катрін сповнений ненависті та холодної сталі.
— Нехай буде так.
Світло. Подих. І сльози…
Яленіраведдін увійшов у туман, який закутав його в щільне покривало. Йшов довго та безрезультатно. Хотів знайти вихід.