Кров Дракона. Хто із нас жертва?
- Автор: Мулик Назар
- Серия: Кровь дракона #1
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Мультимедійне видавництво Стрельбицького
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Кров Дракона. Хто із нас жертва?». Краткое содержание книги:
Магічний світ стає сильнішим і небезпечнішим для людей та королівств, особливо через свого очільника — Самаеля, чия жага до влади межує лише із його силою. Королі готуються до нових звершень, а люди молять богів про спокій та мир…
Фалмін — вбивця драконів та чоловік із поглядом самої Смерті, зробить усе заради єдиної доньки та її безпеки. Головне питання лише в тому, яку ціну доведеться йому сплатити.
За мить побачив маленьку чорноволосу дівчинку. Дівчинку, яка має такі ж очі, як і у свого батька.
— Хто ти? — запитала.
Яленіраведдін хотів відповісти. Відчув, що зробити цього не зможе. Бачив очі дівчинки. І боявся. Боявся того погляду.
— Де мій тато? — запитала розгублено, стискаючи у ручці м'яку іграшку. — Де мій татусь?
Дракон відчув, як тіло проймає льодяна стріла. Як ця стріла вражає усе нутро, а на кутиках очей навертаються сльози. То були не сльози, а кров.
— Я хочу до тата! Ти знаєш, де він?
Дракон знову не відповів і безсило відкрив пащу. Дівчинка заплакала, обійняла іграшку. Була самотня. Така самотня.
— Вони покинули мене! — раптом крикнула. — Залишили саму!
Яленіраведдін знову глянув у її холодні очі. Знову відчув страх і…покору. Зрозумів, що ця дитина має над ним владу. Має владу над вищим драконом!
— Я хочу до тата, — сльози котилися по її щічках і розчинялися в тумані. — Не хочу бути сама.
Він глянув востаннє у її заплакані очі. Похитнувся, відчув запаморочення і впав у безодню.
Яленіраведдін, ледь переводячи подих, вийшов із трансу, затрусив знесилено головою. Фалмін стояв перед ним, але не на горі трупів. Він просто стояв. Коли Яленіраведдін підвів голову, чоловік помітив сльози в кутиках його очей.
— Що ти побачив, драконе?
— Я побачив те, що чекає нас усіх, Фалміне, — голос дракона став засмученим, а зміїні очі дивилися кудись далеко, в інший вимір. — Твоє минуле в суцільній темряві…ти шукаєш…шукаєш її у темряві своїх спогадів.
— Ти бачив Ельгі? — з надією запитав Фалмін. — Ти бачив мою доньку?!
— Бачив.
— Як вона? Що з нею? — запитав схвильовано Фалмін, забувши про все на світі.
— Твоя дитина закутана туманом минулого та майбутнього.
— Не розумію.
– І не зрозумієш, — дракон відвернувся, підійшов на край плато, подивився донизу, на скелястий хребет, що тягнувся далеко на захід. — Ніхто не зрозуміє.
— Що ти пропонуєш мені робити?
— Я відпускаю тебе, Фалміне. Хто я такий, аби вставати на заваді самої долі. Можеш бути вільним, якщо, звичайно, ти не захочеш убити мене.
— Ні, не захочу, — чаклун підійшов ближче до давнього створіння, яке зараз здавалося як ніколи беззахисним. — Наша розмова багато чого прояснила. Я ще маю сумніви, але… — він стиснув кулаки і зуби, напружився, — А що з іншими?
— Мисливцями? Їх чекає смерть. Вони прийшли сюди за мною та моєю паствою, але повернуться ні з чим.
— Я не можу допустити їхню смерть, принаймні не всіх.
— Про кого йдеться?
— Гноми та лицар із Канйора. Інші мене не цікавлять.
— А що я отримаю взамін на їх життя? Ти ж не думаєш, що твоя спорідненість із нами дає тобі право чогось вимагати?
Фалмін не очікував такого повороту подій. Знав, що дракон просто так його товаришів не відпустить, але й розумів, яку ціну доведеться заплатити. Добре знав.
— Даю клятву захисника, — сказав після хвилі роздумів Фалмін. Мовчки дістав ножа, провів ним по долоні лівої руки. Темна кров повільно стікала рукою, капала на землю. — Обіцяю, що жоден із драконів, які перебувають в цьому монастирі, не постраждають.
— Ти гадаєш, що ми не зможемо самі себе захистити? — примружився дракон.
— Зможете, але будуть втрати. Принц Кральє розмістив свій табір неподалік від монастиря, має при собі із сотню добре озброєних гвардійців та лучників. Він хоче розваг, вашої крові. І не зупиниться, поки не отримає цього. Повір мені.
— Яким чином ти збираєшся захистити нас? Та й навіщо тобі ці гноми?
— Вони мої друзі.
— Друзі, — дракон похмуро подивився на захмарене небо. — Я також мав друзів: Алларанід, Грійольдор, Танцірініг, Олдроог, Йордіглор… — усі були братами, але їх кістки давно красуються над чиїмось каміном або гниють у порожніх печерах. Ти вбив цих драконів, Фалміне, забрав життя великих літунів, чудових мисливців і просто неперевершених друзів, які, до всього ж, були і частково твоїми братами. А зараз в мене залишився лише мій син, який виявився мудрішим за мене і помітив у тобі те, чого б я, якби не ти, побачити не зміг. Так скажи, чому ж я маю врятувати твоїх побратимів?
Дракон, не отримавши відповіді, затримав на людині свій погляд, захиляв головою. Згадав гордих драконів, які колись розсікали повітря своїми крилами, перемагали ворогів та не знали собі рівних. Але виник ще один образ: темноволоса дівчина, яка потребувал допомоги й не знала куди йти. Постійно втікала від небезпек, що її переслідували. А він, батько, який зараз стояв перед ним із очима Смерті, був готовий на все заради доньки. Готовий виступити проти будь-якого ворога.