Кров Дракона. Хто із нас жертва?
- Автор: Мулик Назар
- Серия: Кровь дракона #1
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Мультимедійне видавництво Стрельбицького
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Кров Дракона. Хто із нас жертва?». Краткое содержание книги:
Магічний світ стає сильнішим і небезпечнішим для людей та королівств, особливо через свого очільника — Самаеля, чия жага до влади межує лише із його силою. Королі готуються до нових звершень, а люди молять богів про спокій та мир…
Фалмін — вбивця драконів та чоловік із поглядом самої Смерті, зробить усе заради єдиної доньки та її безпеки. Головне питання лише в тому, яку ціну доведеться йому сплатити.
— Знаєш, а нас чомусь нудить від тебе, — сказав голосно Бортуг, демонстративно відвертаючись. — Ти наш ватажок, це правда. Але так буде лише до Кагака, потім наші шляхи розійдуться.
— Повністю погоджуюсь, — додав Кагдір, явно не розуміючи, що тут відбувається.
Гноми розбрелися в різні боки — готувалися до виходу. Грівар стояв на місці, аж поки не помітив прикрасу, яка лежала в грязюці прямо під ногами. Підняв, подивився.
— Це дійсно дорога річ, — сказав гном, оглянувши камінь. — А я не дорожчий, ніж цей сніг, що лежить на землі.
Він міцно стиснув камінь у руці, приклав до грудей і заплющив очі. Здавалося, він поринув у якийсь сон, проникся історією цього каменя, який постійно був на шиї у Благандійського Чаклуна. Розплющивши очі, гном полегшено видихнув. Збагнув, що він зробить із цією дорогою прикрасою.
– Іллі! — крикнув він до одноокого гнома. — Підійди, будь ласка.
— Сам підійди! — огризнувся гном, але, побачивши серйозний погляд Грівара, все ж таки підійшов. — Чого тобі?
— Я чув, ти найкращий коваль у Кагаку. Це правда?
— Був ним визнаний три роки тому, але ініціативу перехопив Таргрі Корж.
— Тим не менш, вміння вправлятися з металами в тебе залишилися.
— Ближче до суті, у мене немає часу на балаканину.
— Ти зможеш щось зробити із цим каменем?
— Ну ти й сук…
— Ні, зачекай, не продати, а щось зробити. Будучи п'яним, Гібді розповів про доньку Фалміна, яка живе на чужині. Хочу зробити їй подарунок, адже чаклун цього не прийме, занадто вже гордий. А так, ця річ потрапить у потрібні руки.
Іллі взяв камінь, оцінив його своїм оком і посміхнувся. Грівар відповів тим самим.
— Гаразд, Гібді, це благородно, — сказав Іллі, поклавши камінець собі в кишеню. — Я виконаю твоє прохання.
— Ось і добре! — чорнобородий гном дружньо плеснув його по спині. І полегшено видихнув. — Тільки інші про це не повинні знати. Гаразд?
Одноокий згідно кивнув, а сам підсвідомо почав налаштовуватися на плідну роботу в кузні.
Чаклун швидко дістався до табору принца, намагаючись поквапити Гора. Аранод всю дорогу щось бурмотів, певно, марив. Кров перестала йти, але допомога лікаря була необхідною. У таборі метушилися солдати, переносили якісь колоди та ящики, мабуть, щось майстрували. Фалмін проїхав повз мовчазних вартових, які стояли біля в'їзду. Його не спинили, а отже, чекали. Гора одразу взяли за вудило, Фалмін спішився.
— Ви поранені, пане? — запитав худорлявий чоловік у міцних металевих латах.
— Я ні, але ось цьому чоловіку негайно потрібен лікар.
— Зробимо, — запевнив його вояка, — але якщо вже так, то вам негайно потрібно явитися перед володарем.
— Гаразд. Потурбуйтеся про нього, — сказав Фалмін, подивившись занепокоєно на Аранода.
Позаду, весь задиханий, підбіг Гібді. Фалмін не був тому здивований, але вирішив спитати:
— Я гадав, ти підеш із сородичами.
— Куди ти, туди і я, чаклуне. Тебе зараз не можна самого залишати, — Гібді усміхнувся, хоча по очах було видно, що розмова між Фалміном і Гріваром його добряче заділа. — Ох, лярва, треба випити.
— Не зараз, Гібді, потрібно побачити принца.
Гном мовчки відійшов у сторону, пропустивши Фалміна. Пройшли декілька рядів палаток і шатрів, по дорозі бачили чимало гвардійців та простих солдатів, здавалося, що вони готувалися до битви. Коли недобрі відчуття почали приходити в голову Фалміна, він і Гібді дійшли до величезного білого шатра, який стояв на пагорбі посеред табору.
— Пане Фалміне, вас чекають, — сказав спокійно охоронець, втупившись своїми сірими очима у чаклуна, — але коротуну не можна.
— Він зі мною.
— Принц наказав…
— Якщо він не зайде, тоді принцу доведеться мене почекати, — сказав Фалмін голосом, який точно не можна було назвати добрим. — Ти хочеш, аби твого володаря змусили чекати?
Вартовий, майже не роздумуючи, прибрав свого списа, а сам відійшов в сторону, даючи дорогу. Фалмін і Гібді одразу зайшли. Всередині усе сяяло від золота. Посуд, меблі й навіть картини, що висіли на тканевій стіні, виблискували жовтим кольором, змушуючи примружувати очі. Гном розкрив рота, коли побачив скільки добра могло умістити таке шатро, а ось Фалмін здавався спокійним. Він дивився прямо на чоловіків, які сиділи в розкішних кріслах і чекали аудієнції.
— О, Фалміне, — награно дружньо сказав Ланерад, шкірячи свої пожовклі зуби, — а ми тут із хлопцями до принца прийшли, так би мовити, на прийом.
Усі присутні — два брати-ельфи та невідомі в накидках — ворожо подивилися на чаклуна, навіть не намагаючись приховати свою відразу.