Кров Дракона. Хто із нас жертва?
- Автор: Мулик Назар
- Серия: Кровь дракона #1
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Мультимедійне видавництво Стрельбицького
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Кров Дракона. Хто із нас жертва?». Краткое содержание книги:
Магічний світ стає сильнішим і небезпечнішим для людей та королівств, особливо через свого очільника — Самаеля, чия жага до влади межує лише із його силою. Королі готуються до нових звершень, а люди молять богів про спокій та мир…
Фалмін — вбивця драконів та чоловік із поглядом самої Смерті, зробить усе заради єдиної доньки та її безпеки. Головне питання лише в тому, яку ціну доведеться йому сплатити.
— Взаємно, пане гноме.
Гноми, розсіявшись коридором, рушили вперед, при цьому голосно калатаючи обладунками та зброєю. Лише Гібді трішки затримався, якось дивно подивився на Фалміна.
— Не дай себе вбити, чаклуне. — сказав, — Мені мало хто подобається із людей, але ти є виключенням. Щасти.
Гном потиснув міцно руку Фалміна, усміхнувся і тоді одразу побіг наздоганяти своїх товаришів, брязкіт чиїх обладунків ставав все більш приглушеним.
Чаклун провів гнома поглядом, тоді повільно повернувся до свого коня, підійшов, обійняв його за шию, притулився щокою до гладкої шкіри.
— Чекай на мене тут, братику. Але якщо не вийду звідси живим, утікай подалі. І не давайся в погані руки.
Відірвавшись від Гора, чаклун розвернувся в бік свого проходу і хвилину постояв. Потім різко зірвав із шиї медальйон, кинув його на землю і роздавив підбором, після чого вихопив з піхов меча та попрямував у темряву.
Запах диму посилювався з кожною секундою. Фалмін повільно та обережно ступав ногами по плитах, якими була викладена підлога. Він не мав при собі смолоскипа, але в темряві бачив доволі непогано, тому йшов не озираючись, не намацуючи руками стін, яких і не було видно. Декілька разів натикався на статуї святих, які і досі стежили за монастирем.
Згодом коридор, що вертівся змією, вивів чаклуна до якоїсь зали. Подув вітер, напевно, десь був інший вихід.
Чаклун, тримаючи меча напоготові, рушив вперед і помітив стіну, яка огинала залу півколом. Він на щось наступив, здійнявся невеличкий шум і Фалмін завмер.
Відповідь не послідувала, ані реву, ані іншого страшного звуку. Пішов далі, розуміючи, що рано чи пізно, тримаючись біля стіни, дійде до виходу. На половині дороги зупинився, вдивився у темінь, від якої починали боліти очі. Зненацька позаду почув скрегіт. Щось шаруділо по плитці, швидко наближалося. Фалмін зігнув коліна, виставив меча в горизонтальне положення, аби з півобороту нанести удар. Щось йому підсказало, що потрібно зачекати, підпустити істоту до себе.
Це врятувало йому життя.
Щось підскочило до нього, тихенько пискнуло. Відчув, як об ногу треться щось мале та тверде. Повільно повернувся тулубом до істотки, яка прийнялася нюхати його, наче собака. Стало ясно, що це створіння загрози не несе.
Фалмін повільно опустився на коліно, переклав меча в ліву руку, а вільну простягнув до істотки, яка тихенько пискнула. Намацав велику голову, потім провів пальцями по крильцях, які періодично тріпалися, наче воно намагалося полетіти. За мить збагнув, хто зараз перед ним, але рев, який пролунав неподалік, змусив миттєво зосередитися й встати на ноги.
Праворуч, із коридора, з якого він вийшов, лунало громоподібне ричання. А тоді зненацька звідти вилетіла ціла хмара вогню. Фалмін миттю зреагував, схопився за істотку, стрибнув до стіни, затулившись рукою. Вогонь пролетів повз, але павутина та уламки меблів, що лежали в залі, спалахнули наче сірники, освітивши більше, ніж половину приміщення.
Фалмін поблід.
Чаклуна оточило більше десятка невеликих за розміром драконів. Під пахвою в нього сидів ще менший дракончик, який перелякано водив оченятами та притулився до чаклуна своїм випуклим животиком. Дракони не нападали, лише моторошно дивилися на приблуду, яка порушила їхній спокій.
Фалмін не знав, що робити. Але дракончик, який нарештів оговтався від переляку, вскочив, тріпонув крильцями, заричав смішним риком на драконів, які, на превелике здивування чаклуна, одразу розбрелися по кутках.
Драконеня сильно ткнуло Фалміна під ребро, а саме побігло кудись у темряву, даючи знати, що потрібно йти за ним.
«Воно або приведе мене до спасіння, або до смерті, — подумав про себе чоловік, після чого, не довго думаючи, підвівся і побіг за дракончиком».
Незважаючи на свої розміри й великий живіт, маленьке змієня жваво бігло вперед, змушуючи пильно за собою стежити. Фалмін двічі за щось зачіплявся, але піднімався та продовжував цю біганину в темряві. Вони тричі повернули, навіть один раз піднялися сходами.
Невдовзі чаклун побачив, що попереду майорить величезний прохід. Чоловік збавив хід. Заплющив очі через світло, від якого встиг відвикнути. Коли зір відновився, він розгублено й трішки невпевнено покрокував вперед. Пройшов через прохід і опинився на великому плато, схожому на язика, який випирав із скелі. Тільки зараз чаклун побачив істоту, яка уважно дивилася на нього жовтогарячими очима.