Кров Дракона. Хто із нас жертва?
- Автор: Мулик Назар
- Серия: Кровь дракона #1
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Мультимедійне видавництво Стрельбицького
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Кров Дракона. Хто із нас жертва?». Краткое содержание книги:
Магічний світ стає сильнішим і небезпечнішим для людей та королівств, особливо через свого очільника — Самаеля, чия жага до влади межує лише із його силою. Королі готуються до нових звершень, а люди молять богів про спокій та мир…
Фалмін — вбивця драконів та чоловік із поглядом самої Смерті, зробить усе заради єдиної доньки та її безпеки. Головне питання лише в тому, яку ціну доведеться йому сплатити.
Чаклун остовпів.
— Схоже, я помер, — сказав вголос, не вірячи своїм очам.
Він не раз чув легенди про вищих драконів, істот, які вражали своєю могутністю, величчю та мудрістю. Не один раз і бився проти таких противників, які змушували боротися за власне життя, а не за здобич. Але те, що чаклун бачив зараз, здавалося сном.
Дракон сидів на задніх лапах, а повністю розкриті крила, такі ж неосяжні, як і довга шия, сягали меншою мірою декількох десятків метрів. Голова, схожа на великий плаский камінець, здавалася нерухомою, а ніс постійно випускав рідкий пар. Луска красиво виблискувала, наче відполерована.
Чаклун не раз бачив схожих створінь, але саме колір змусив людину втратити дар мови. Це був чистокровний чорний дракон, найрідкісніший серед своїх братів.
— Неочікувана зустріч у неочікуваному місці, — сказав велетень милозвучним голосом, який наче шпиця в'їдався в мозок. — Дійсно, цей світ дивує мене з кожним разом все більше, — дракон був незворушним, здавалося, що й паща його не відкривається. — Підійди ближче, людино, аби я краще тебе роздивився.
Фалмін, все ще переборюючи в собі крихти невпевненості, зробив декілька кроків назустріч, не відриваючи очей від морди дракона, яка зобразила щось подібне на усмішку, виставивши на показ ряд гострих зубів. Чаклун ніколи не бачив, аби дракони посміхалися.
— Ааа, так, так, так, це ж усім відомий Благандійський Чаклун, Фалмін із Мальгарда! — закричав голосно дракон, від чого затремтіли самі скелі, а Фалмін ще більше побілів. — Великий воїн та вбивця драконів, мантикор, псайкерів, грифонів, артигрифів, гарпій, королівських віверн, кам'яних стругів та ловогірів! Я усіх перерахував? — Фалмін не відповідав, лише слухав. — Чутки про твої діяння дійшли й до мене, воїне, тому можу вважати, що ти заслуговуєш знати моє ім'я. Звати мене — Яленіраведдін!
Дракон награно із шаною схилив голову, однак погляд його був повний презирства і ненависті.
— Відчуття підсказувало мені, що день має видатися цікавим. І справді! Вбивця прийшов у наше лігво, бажаючи завдати шкоди моїм братам, яких я оберігаю. Чи знаєш ти, хто я такий, вбивце?
— Гляйгарн. Або ж людською мовою — чорний дракон. Пастир усіх братів своїх. — Фалмін, остаточно опанувавши себе, шанобливо схилився перед драконом.
Яленіраведдін, здавалося, був здивований такою поведінкою, проте все ще залишався нерухомим. В свою чергу, вбивця драконів пам’ятав із книг, що чорні дракони дуже любили, коли до них виявляли повагу.
— Виявляти пошану до свого противника може далеко не кожен, — сказав вже більш спокійно дракон. — Це якість виключно благородного воїна, людино, а мені мало віриться, що ти справді такий.
— Хочеш перевірити? — голос Фалміна був металевим, спокійним, розважливим. Він опанував своє тремтіння в голосі, яке викликала поява дракона. Однак зараз змій був здобиччю, а не навпаки. — Можеш спробувати, драконе.
— А хіба не через це ти тут? — після короткої паузи запитав велетень, якого все більше вражав гість. — Ти, як і ті створіння зі зброєю, прийшов сюди, аби вбити мене та мені подібних. Чи не так? Так само, як і десятки драконів, які полягли від твого зловісного меча!
— Я повинен був убивати вас, Яленіраведдіне.
— Навіщо? — запитав дракон зі злістю.
Фалмін опустив погляд, не в змозі дивитися на дракона.
— Все своє життя я вивчав вас, драконів, прочитав десятки книг, написані ще в давнину. Я тренувався роками, аби мати змогу протистояти вам, адже для себе я визначив, що ви несете Хаос, який стане початком кінця. Я хочу цей кінець відкласти, як колись Рідріор.
— А чи знаєш ти, людинко, що Рідріор і сам був драконом, поки його зрадлива сутність не піддалася впливу однієї людської жінки? — завдав удару у відповідь дракон, із насолодою спостерігаючи, як Фалмін запнувся, — Саме люди стали тією силою, яка роз’єднала драконів, змусила вбивати один одного і боротися за виживання. На власній землі, яка належала моїм прадідам, допоки сюди не прийшов перший гном, ельф, а потім і людина. Але серед усіх саме ви вирізнялися особливою жорстокістю та жагою влади!
— Ви такі самі приблуди тут, як і ми! — викрикнув розлючено Фалмін, у якого від злості почервоніло обличчя, — Дракони прийшли до Благандії із іншого світу ще до появи людей, це правда. Однак в Орінсії ви не були першими! На початку на землях прадідів до вас жили гноми та ельфи. Завдяки війнам та насиллю, дракони відтіснили їх, а самі запанували, поки не прийшов Агран Творець і не відігнав вас знову до Благандії.
— А після Доби Апокаліпсису люди, які самі і спричинили цей катаклізм, подалися на землі драконів, і почалися ще страшніші війни. — випалив змій. — Так, людино, я знаю історію незгірше за тебе, адже і сам був очевидцем тих страшних подій. Однак ця розмова не має сенсу через твоє невіглавство та упереджене ставлення до мого народу. Але все одно не можу збагнути, чому ти вбиваєш із такою жорстокістю саме нас? Чому не королів та князів, які посилають своїх людей на убій тисячами, травлять власний народ податками та голодом? Чому не вбиваєш батька, який топить свою дитину або продає її через голод; барона-землевладця, який гвалтує жінок і не має за те ніякої кари, тому що його брат — намісник? Чому не їх, вбивце драконів?