Кров Дракона. Хто із нас жертва?

Першого скелета вони побачили вже перед самим входом, але було ясно, що всередині їх значно більше. Дійсно, коли всі спішилися та пройшли через арку воріт, скелети людей просто оточили їх півколом, розкидані, моторошні, побілілі. Усі в напруженій тиші роздивлялися їх, навіть гноми були не в захваті від видовища. Було ясно одне: ченці померли не своєю смертю, інакше б їх скелети зараз не лежали тут.

Розкидані уламки меблів засіювали всю підлогу, а павуки, що здивовано дивилися з усіх кутків, вражали своєю чисельністю. Попереду, через якихось двадцять кроків, сяючи в темряві підозрілим світлом, виднілося шість коридорів, які змією вели в невідомість.

— Хай мене молотком по голові… — сказав приглушено Грівар, оглядаючи вкриті мохом стіни та стелю. — Тут вже сто років нікого не було.

— Ти так вважаєш? Тоді звідки тут ці скелети? — Гібді, який цокотів від холоду зубами, ледь стримував свій голос. — Тут точно щось є.

— Він має рацію, — озвався Аранод, пильно стежачи за кожним із коридорів. — Дракон давно б з'їв ці рештки, для нього це важлива для імунітету кісткова мука, проте, як бачите, чомусь ці скелети тут.

— Певно, щоб відлякати нас, — сказав сповнений спокоєм Фалмін. — Усе це неважливо, ми повинні рухатися далі. Кожен обере по одному із коридорів і рушить туди.

— Як будемо обирати, мужики? — запитав Грівар, перш, ніж хтось встиг прокоментувати пропозицію Фалміна. — Пропоную жереб тягнути. Візьмемо шість паличок, і хто витягуватиме більшу, буде першим обирати собі коридор.

— Ні, в мене краща ідея, — сказав Аранод, звертаючи на себе увагу, — нехай кожен обере для себе коридор; якщо ж буде декілька претендентів на один із проходів — будемо тягнути жребій.

Мовчанка означала, що заперечень немає. Кожен із присутніх, сам або з допомогою напарників вирішили, який коридор обрати. Фалмін не зволікаючи підійшов до останнього коридору, що був справа. Гноми, керуючись правилом лівої руки, захотіли обрати перший. Брати-ельфи після хвилини роздумів підійшли до третього. Аранод до четвертого, Ланерад до п'ятого, а троє невідомих у накидках — до другого.

— Бачу, проблем не буде, — сказав лицар із Канйора. — Дякую вам і за це.

Ельфи, не звертаючи уваги, рушили до свого коридору. Ланерад, трішки постоявши, сплюнув на землю, вдарив себе кулаком у груди й також попрямував своїм шляхом.

— Вдалого полювання, пане Фалміне, панов'я гноми, — кивнув до коротунів та чаклуна лицар. Він міцніше стиснув в руках меча та щит, після чого рішучим кроком пішов у темряву тунеля, побрязкуючи латами.

Гноми, коли вже ніхто не бачив, підійшли до Фалміна, по черзі потиснули йому руку, попрощалися.

— Щасти тобі, чаклуне, — сказав наостанок Грівар, вперши руки в боки. — Якщо зустрінеш тварюку — відірви їй від мене декілька зубчиків.