Кров Дракона. Хто із нас жертва?
- Автор: Мулик Назар
- Серия: Кровь дракона #1
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Мультимедійне видавництво Стрельбицького
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Кров Дракона. Хто із нас жертва?». Краткое содержание книги:
Магічний світ стає сильнішим і небезпечнішим для людей та королівств, особливо через свого очільника — Самаеля, чия жага до влади межує лише із його силою. Королі готуються до нових звершень, а люди молять богів про спокій та мир…
Фалмін — вбивця драконів та чоловік із поглядом самої Смерті, зробить усе заради єдиної доньки та її безпеки. Головне питання лише в тому, яку ціну доведеться йому сплатити.
— Тому що ви несете руйнування! — хоча Фалмін і викрикнув це голосно, але не із таким запалом та впевненістю, аніж до цього. Руки його невідомо коли почали труситися, чи то від безсилля, чи ж від сумнівів, — Тому що гинули люди, а діти залишалися сиротами. Ви сила, яка людям несе лише смерть і руйнування. Сила, із якою неможливо боротися ніякими іншими засобами, окрім вбивства! Хтось повинен це зупинити…
– І цим самим «кимось» вирішив стати ти, вбивце? Хто дав тобі таке право? Називаєш нас злом, Фалміне? А чи не є злом той, хто приходить на чужу землю і вбиває її господарів? Хто через зради та підступність добивається своєї страшної мети?! Не тобі говорити мені про зло, яке сіять довкола дракони, чаклуне, адже люди посіяли значно більше лиха, аніж ми!
Дракон злісно дивився на чоловіка, його хвіст нервово бився об землю, наче він будь-якої миті мав напасти. Фалмін, здавалося, повністю поринув у себе, задумався і остаточно завагався.
Усе своє життя він свято вірив, що дракони є загрозою для людей, і що саме він повинен зупинити їх. Так його навчав Майстер, так його вчили усі ті книги, які він прочитав. Але зараз, після слів чорного дракона, він збагнув, що щось похитнулося. Щось у його свідомості.
— Отже, ти вирішив і нас убити, так? — гляйгарн відволік його, не бажаючи більше чекати, — Якщо так, то давай закінчимо це швидше.
— Ні, — відповів приглушено Фалмін, зазирнувши прямо в очі дракона, — Я… я прийшов, аби врятувати нас усіх. — він сказав це швидше, аніж встиг збагнути сенс сказано, однак відступати уже було нікуди.
— Від чого, людино? — дракон засміявся чисто людським голосом, Фалмін збагнув з ким має справу, але виду не подав. — Ти стоїш перед одним із наймогутніших створінь у всій Благандії, істотко. Говориш зі мною тільки через те, що мій син привів тебе сюди, а отже, побачив у тобі щось незвичне, рідне, могутнє. Хто ти такий, Фалміне із Мальгарда?
— Я — Благандійський Чаклун.
— Це я знаю, — дракон нарешті поворухнув своєю головою, схиливши її на бік, — але хто ти насправді? Вбивця? Воїн? Лицар у вовчій шкурі? Чи, можливо, довговолоса діва, яка просто маскується під цією самовпевненістю? А, Фалміне?
Чаклун промовчав. Він знав, що дракон намагається рознервувати його, змусити дати слабину. І це в нього виходило. Фалмін поглянув кудись за спину велетня, на краєвид засніжених рівнин, лісів, полів та яруг, що розкинулися у підніжжя скель. Дракон бачив його реакцію. Посміхнувся своєю дивною, моторошною посмішкою.
— Я повторюю запитання, людино: хто ти насправді? Вбивця, який прийшов за моєю головою, як і за іншими?
— Я хочу всіх врятувати, — повільно проговорив чаклун, підвівши свої темні очі на дракона. — Якщо не віриш, прочитай це в моїй голові, знаю, що ви таке вмієте.
— А ти багато знаєш про своїх противників. Вражає, але не настільки. Я не поведуся на твої витівки.
— Чого тобі втрачати, драконе, — сказав Фалмін, дивлячись на дракона з-під залитих потом брів. — Невже боїшся такої дрібної істотки, як я?
Дракон випустив пар із ніздрів, глянув вороже, але не зрушив з місця.
— У тебе погано виходить, людино.
— Я пов'язаний із вами більше, аніж ти думаєш, — чаклун не довго думаючи засукав рукав на лівій руці, оголив драконячу луску, яка щільно вкривала все від плеча до кінчиків пальців. Дракон вражено подивився на руку, нахилився трішки вперед.
— Бути не може…
— У мені тече драконяча кров, Яленіраведдіне. Як інакше я зміг би вивчити вашу давню мову у ранньому віці? Як би я зміг думати так само, як ви?
Дракон приголомшено подивився у вічі чаклуна, і лише зараз побачив там щось таке, що змусило його злобу втихнути.
«Дракон в його душі дихає яскравим вогнем. — думав гляйгарн, — Чого не скажеш про багатьох моїх братів. І якщо ж цей чоловік убив стількох братів, отже вони виявилися слабшими за цю людину.»
Ісполит уважно дивився чаклуну у вічі, якоїсь миті зашипів своїм язиком, махнув крилами. Фалмін стояв, наче вкопаний, очікуючи будь-чого, і навіть нападу. Замість відповіді и якоїсь реакції, дракон потягнув свою голову прямо до чаклуна, наблизився майже до самого обличчя, зазирнув у вічі, а потім і в душу.