Твори в 4-х томах. Том 2

Каетано, казала вона, в нього такі гарні руки й таке приємне обличчя. І він ніколи не ремствує. А дух від нього тепер — ну просто жахливий. Він сам часто показує пальцем собі на ніс, усміхається й хитає головою, казала вона. Той дух страшенно йому дошкуляє. Йому аж самому ніяково, казала сестра Сесілія. їй-право, він такий приємний пацієнт. Завжди усміхається. Він не схотів сповідатись, але пообіцяв, що молитиметься, і за весь цей час, відколи його привезли, ніхто-з мексіканців не прийшов його, провідати. Росіянин — той на кінець тижня уже вийде з лікарні! От за росіянина вона зовсім не вболіває, казала сестра Сесілія. Хоч він, бідолаха, теж мучився. Куля була замащена й брудна, і рана почала наривати, але він так кричав… До того ж їй подобаються нечестивці. А той Каетано, він таки нечестивець. Напевно, що нечестивець, та ще й неабиякий: такий уже він делікатний, такий тендітний, а руки його ніколи не знали роботи. І зовсім він не працює на буряках. Вона певна, що ні. Руки в нього гладенькі, без жодної мозолі. Вона таки певна, що він якийсь нечестивець. Ось вона зараз піде вниз, помолиться за нього. Сердешний Каетано, як він мучиться, та хоч би тобі словечко зронив. І чого це в нього, стріляли? Ох, бідолаха він сердешний, той Каетано! Ось вона вже йде вниз і помолиться за нього…

І вона пішла вниз, і помолилася за нього.

У

У тій лікарні радіо було добре чути, тільки коли наставав вечір. Казали — чи то через великі поклади руди в окрузі, чи то від якогось впливу навколишніх гір, та хоч там як, а чути було зовсім погано, аж поки надворі западала темрява; зате цілу ніч звук був чудовий і, коли кінчала роботу одна станція, можна було посунутись далі на схід і піймати іншу. Останній припиняв передачі Сіетл, у штаті Вашінгтон, і, коли о четвертій ранку він замовкав, у лікарні завдяки різниці в часі була вже п'ята, а о шостій починалася ранкова музична програма з Міннеаполіса. Її також було чути через різницю в часі, і містер Фрейзер любив думати про тих музикантів, що приходили рано-вранці до студії, і уявляти собі, як вони ще вдосвіта виходять з трамвая, несучи свої інструменти. А може, все було й не так: може, вони зали-, шали інструменти там, де грали; проте він завжди уявляв їх з інструментами. Він ніколи не був у Міннеаполісі й не сподівався колись туди потрапити, але виразно уявляв собі, як там усе виглядає в ту вранішню годину.

З вікна палати було видно поле, де з-під снігу стирчали сухі бур'яни, та голий глинястий узгірок. Одного ранку лікар хотів показати містерові Фрейзеру двох фазанів, що походжали по снігу, і, коли він присував ліжко до вікна, із залізного узголів'я впала нічна лампа й влучила містера Фрейзера по голові. Тепер

'у/цьому нема нічого смішного, але тоді було смішно. Всі дивились у вікно, і лікар — то був дуже тямущий, поважний лікар, — показуючи на фазанів, посував ліжко до вікна, і тут, наче в ’якійсь комічній сценці, містера Фрейзера торохнуло обважненою свинцем підставкою лампи прямісінько в тім'я. Ця пригода аж ніяк не в'язалася з лікуванням, та й загалом з лікарняною обстановкою і здалася всім страшенно смішною, мов дотепний жарт щодо містера Фрейзера та лікаря. У лікарні все набагато простіше, навіть жарти.