Твори в 4-х томах. Том 2

— Дзуськи! — мовив Каетано. — Але скажіть йому, що я дуже погано себе почуваю і волів би менше говорити.

— Він каже, що це правда, — сказав перекладач сержантові. Тоді додав півголосом: — Він не знає, хто в нього стріляв. Стріляли ззаду.

— Атож, — мовив сержант. — Але чому тоді обидві кулі влучили в живіт?

— Може, він якраз обернувся, — сказав перекладач.

— Слухайте, ви, — сказав сержант, водячи пальцем перед самим носом Каетано, жовтим, наче віск, що гостро випинався

на помертвілому обличчі, де живі були тільки очі, пильні, мов у яструба. — Мені начхати, хто у вас стріляв, але я повинен з'ясувати справу. Ви що, не хочете, щоб того типа покарали?.. Перекажіть йому, — звелів він перекладачеві.

— Він хоче, щоб ви сказали, хто у вас стріляв.

— Mandarlo al carajo [49],— мовив Каетано, що знемагав від утоми.

— Він каже, що не бачив того чоловіка, — пояснив перекладач. — Кажу ж вам, у нього стріляли ззаду.

— Спитайте його, хто поранив росіянина.

— Бідолашний росіянин, — сказав Каетано. — Він одразу беркиць додолу й затулив голову руками. А коли в нього стрельнули, почав кричати і оце досі кричить. Бідолашний росіянин…

— Він каже, що не знає. Може, це той самий чоловік, що стріляв і в нього.

— Слухайте, — сказав сержант. — Тут вам не Чікаго. А ви не гангстер. Зовсім ні до чого вдавати з себе кіногероя. Даремно ви не хочете сказати, хто у вас стріляв. На вашому місці кожен сказав би. Нічого поганого в цьому нема. От ви не скажете, хто це такий, а він візьме та й застрелить ще когось. Якусь жінку чи дитину. Не можна, щоб він отак розгулював на волі… Перекажіть йому ви, — звернувся він до містера Фрейзера. — Я не вірю цьому бісовому перекладачеві.

— Я цілком надійний, будьте певні,— сказав перекладач.

Каетано подивився на містера Фрейзера.

— Слухайте, amigo [50],— заговорив містер Фрейзер. — Сержант каже, що ми тут не в Чікаго, а в Гейлі, у штаті Монтана. Ви не бандит, і це вам не кіно.

— Ya lo creo, — тихо промовив Каетано. — Я йому вірю.

— Це зовсім не ганьба — виказати свого напасника. Тут усі так роблять, каже він. Він питає: що буде, коли той чоловік, що стріляв у вас, застрелить жінку чи дитину?

— Я не жонатий.

— Він каже — будь-яку жінку, будь-яку дитину.

— Той тип не божевільний, — заперечив Каетано.

— Він каже, що ви повинні викрити його, — закінчив містер Фрейзер.

— Дякую, — сказав Каетано. — Перекладач з вас чудовий. Я й сам можу говорити по-англійському, але кепсько. А розумію все добре. Як це ви зламали ногу?

— Упав з коня.

— Не пощастило вам. Співчуваю. Дуже болить?

— Тепер уже ні. Спершу боліло.

— Слухайте, amigo, — почав Каетано. — Я зовсім охляв. Ви вже мені даруйте. Та й болить мені сильно, таки добряче болить. Може, я й помру. Зробіть мені ласку, заберіть звідси цього поліцая, бо я страх як утомився. — Він ворухнувся, немов хотів повернутись на бік, і далі лежав тихо.

— Я переклав йому все дослівно, як ви сказали, і він попросив переповісти вам, що справді не знає, хто в нього стріляв, і що він дуже ослаб, то, може б, ви допитали його потім, — сказав містер Фрейзер.