Твори в 4-х томах. Том 2

— Ні,— відказав містер Фрейзер. — Вона добра жінка, дуже розумна й приязна.

— Я не вірю ані священикам, ані ченцям та черницям, — сказав худий.

— Він знався з ними в дитинстві,— докинув найменший.

— Я був церковним служкою, — гордо промовив худий. — Тепер я ні в що не вірю. І до церкви не ходжу.

— Чому? ІІІибає в голову?

— Ні,— відказав худий. — То алкоголь шибає мені в голову. Релігія — опіум бідняків.

— Я вважав, що опіум бідняків — це марихуана, — сказав Фрейзер.

— Ви курили колись опіум? — спитав здоровань.

— Ні.

— Я теж ні,— сказав він. — Мабуть, це дуже погана звичка. Досить лиш почати — і вже несила кинути. Справжнє лихо.

— Як і релігія, — докинув худий.

— Він у нас, — сказав малий мексіканець, — страх як проти релігії.

— Кожному треба бути проти чогось, — чемно зауважив містер Фрейзер.

— Я поважаю тих, що вірять, хоч які вони невігласи, — сказав худий. і'

— Це добре, — сказав містер Фрейзер.

— Може, вам треба чогось принести? — спитав здоровань. — Вам чого-небудь хочеться?

— Я б охоче купив пива, якби дістати доброго.

•— Ми принесемо вам пива.

•— Ще по одній на дорогу?

— Вино добряче.

— Так і вам нічого не залишиться.

— Я не можу. Мені в голову шибає. А потім болить страшенно і нудота мучить.

— До побачення, панове.

— До побачення. Спасибі вам.

Вони пішли; потім була вечеря, а тоді — радіо, притишене так, щоб тільки самому чути, і різні станції, що одна по одній закінчували передачі: Денвер, Солт-Лейк-Сіті, Лос-Анджелес* Сіетл. Містер Фрейзер ніяк не міг уявити собі Денвера з тамтешніх радіопередач. Уявлення про це місто він черпав з «Денвер пост», а уточнювала картину «Рокі-Маунтін ньюс». Так само не міг він судити й про Солт-Лейк-Сіті та Лос-Анджелес із того, що доносило звідти радіо. Єдиним враженням від Солт-Лейк-Сіті було те, що місто це охайне, але нуднувате; що ж до Лос-Анджелеса, то його містер Фрейзер і уявити не міг — надто багато розводилися там про дансинги та великі готелі. За тими дансингами не відчувалося самого міста. А от Сіетл він пі* знав дуже добре і щоночі їздив великим білим лімузином місцевої таксомоторної компанії (в кожній машині — свій радіоприймач) до заміського готелю на канадському боці і слідкував, як проходять там вечірки, — по тих музичних номерах, що їх замовляли звідти телефоном. Кожної ночі, починаючи від другої години, він бував у Сіетлі, слухав мелодії, виконувані на прохання різних людей, і це місто було для нього таке саме реальне, як і Міннеаполіс, де оті вранішні музиканти день у день вставали вдосвіта і їхали до радіостудії. Містер Фрейзер дуже полюбив місто Сіетл у штаті Вашінгтон.