Твори в 4-х томах. Том 2

— А де ж поділася та навіжена? — спитала мадам Фонтен.

— Не знаю, — відповів Фонтен. — Не знаю я, де її понесло. А ви поїдете без вина.

— Нічого страшного, — сказав я.

— Ой як недобре, — мовила мадам Фонтен і похитала головою.

— Ми вже поїдемо, — сказав я. — До побачення і всього вам найкращого. Дякуємо за гостинність.

Фонтен похитав головою. Він почував себе винним. Мадам Фонтен була засмучена.

— Не завдавайте собі жалю через те вино, — сказав я.

— Він так хотів, щоб ви покуштували його вина, — озвалася мадам Фонтен. — Ви приїдете на те літо?

— Ні. Можливо, через літо.

— От бачиш? — мовив до неї Фонтен.

— До побачення, — сказав я. — Не думайте більше про цю Історію. Випийте тут без нас за наше здоров'я.

Фонтен похитав головою. Навіть не усміхнувся. Він знав, коли все пішло прахом.

— От бісова жінка, — пробурмотів він сам до себе.

— А вчора ввечері у нього було три пляшки, — сказала мадам Фонтен, щоб утішити його.

Та він тільки похитав головою.

— До побачення, — мовив він.

На очах мадам Фонтен блищали сльози. '

— До побачення, — сказала вона. їй було страшенно жаль Фонтена.

— До побачення, — відказали ми. У всіх було дуже кепсько на душі.

Вони залишилися на веранді, а ми сіли в машину, і я ввімкнув мотор. Ми помахали їм руками. Вони сумно стояли поряд у дверях. Фонтен здавався дуже старим, мадам Фонтен була засмучена. Вона помахала нам, а Фонтен повернувся й пішов у дім. Ми виїхали на шосе.

— Вони так побиваються. Фонтен просто сам не свій,

— Треба було поїхати до них учора.

— Еге ж, треба було.

Ми перетнули місто і виїхали на бетоновану дорогу. По обидва боки розлягалася стерня, а ген праворуч височіли гори. Здавалося, ніби ми в Іспанії, але то був Вайомінг.

— Я бажаю їм усілякого добра.

— Не буде їм добра, — сказав я, — і Сміт не буде президентом.

Бетонована дорога скінчилася. Далі пішов гравійний путівець, потім рівнина залишилась позаду, і‘ми почали підніматися звивистою дорогою між двома узгір'ями. Земля на узгір'ях була червоняста, вкрита сизими острівцями шавлії, і, коли дорога піднялася ще вище, ми знову побачили за пагорбами та рівниною ті гори. Тепер вони були далі, і краєвид ще більше скидався на Іспанію. Дорога круто повернула й знову пішла нагору, і ми побачили попереду куріпок, що купалися в дорожній пилюці. Коли ми під'їхали ближче, вони знялися в повітря, часто лопотячи крильми, потім скісно ковзнули вбік і посідали на схилі нижче від дороги.

— Які вони великі й гарні. Куди більші за європейських.

— В Америці чудові місця pour la chasse, як каже Фонтен.

— А коли la chasse переведеться?

— На той час вони вже не житимуть.

— Хлопець житиме.

— Ніхто не знає цього напевне, — сказав я.

— Треба було поїхати до них учора.