Твори в 4-х томах. Том 2
- Автор: Хемингуэй Эрнест Миллер
- Год: 1980
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Владимир Иванович Митрофанов
- Жанр: Зарубежная классическая проза
Электронная книга - «Твори в 4-х томах. Том 2». Краткое содержание книги:
Із книги «СМЕРТЬ ПОПОЛУДНІ»
ПЕРЕМОЖЕЦЬ НІЧОГО НЕ ЗДОБУВАЄ,
ЗЕЛЕНІ УЗГІР'Я АФРИКИ
ОПОВІДАННЯ 1936 РОКУ
МАЄШ І НЕ МАЄШ
П'ЯТА КОЛОНА
ОПОВІДАННЯ ПРО ГРОМАДЯНСЬКУ війну В ІСПАНІЇ
ВИБРАНА ПУБЛІЦИСТИКА 1937-1939
З другого вікна, коли повернути ліжко, було видно містечко, над яким висіла хмарка диму, та Доусонові пагорби, що тепер, укриті снігом, скидалися на справжні гори. Ото й усе, що він бачив, відтоді як лікар сказав, що їздити в кріслі на колесах Йому ще зарано. Та воно й краще лежати в ліжку, коли ти вже в лікарні: два краєвиди, які неквапливо спостерігаєш із кімнати З регульованою температурою, куди приємніші від будь-яких інших, що на них трапляється глянути мимохідь із жарко натоплених порожніх палат, які чекають на нових хворих або щойно звільнились і куди тебе завозять на коротку часинку. Коли довго лежиш в одній кімнаті, краєвид, хоч би який він був, набирає особливої привабності, стає для тебе надто важливим, і ти вже не схочеш його міняти, навіть і дивитись на нього з іншої перспективи. Ото так і з радіо: є речі, що припадають тобі до душі і ти залюбки ними тішишся, а нових і слухати не хочеш. Найкращі мелодії, що їх передавали тієї зими, були «Проста пісенька», «Дівчина-соловейко» та «Маленькі.небилиці». Жодну іншу мелодію містер Фрейзер не слухав з такою приємністю. Непогана була ще «Школярка Бетті», але містера Фрейзера не-" відчепно діймали інші, перекручені слова, щораз непристойніші, 1 якими й поділитися там не було з ким, тож урешті він облишав цю пісню й повертався до футболу.
Десь близько дев'ятої години ранку в лікарні вмикали рентгенівський апарат, і тоді радіоприймач, що на той час брав тільки Гейлі, зовсім виходив з ладу. Багато жителів Гейлі, що мали приймачі, нарікали на той лікарняний рентгенапарат, бо він забивав ранкові передачі, але їх’ нарікання так ні до чого й не призвели, хоч багато хто вважав, що лікарня чинить негоже, користуючись апаратом саме в ті години, коли люди хочуть слухати радіо.
Десь під той час, коли треба було вимикати приймач, до палати зайшла сестра Сесілія.
— Ну, як там Каетано, сестро Сесіліє? — спитав містер Фрейзер.
— Ой, йому зовсім погано.
— Він непритомний?
— Ні, але, мабуть, скоро помре.
— А як ви себе почуваєте?
— Я так тривожуся за нього… І ви знаєте, жодна жива душа так і не прийшла його провідати. Нехай собі конає, мов собака, — тим мексіканцям хоч би що. Жахливі вони люди.
— Прийдете сьогодні надвечір слухати футбол?
— Ой ні,— відказала вона. — Я надто хвилююся. Краще я молитимусь у каплиці.
— Напевне, й чути буде добре, — сказав містер Фрейзер. — Вони грають на західному узбережжі, отже, на той час у нас буде досить пізня година, щоб послухати без перешкод.
— Ой ні, я не можу. Отой бейсбольний чемпіонат мало не вкоротив мені віку. Коли бив «Атлетік», я просто вголос молилася: «О боже, проясни йому очії О боже, нехай він влучить!
О боже, нехай заб'є!» А потім, коли грали третій раз — ви пам'ятаєте? — була вже зовсім сама не своя. «О боже, ну зроби так, щоб він поцілив! О боже, аби тільки він забив!» А коли мав бити «Кардинал», то був просто жах. «О боже, нехай їм в очах потемніє! О боже, відверни їхні удари! О боже, нехай вони не влучать!» А сьогодні буде ще гірше. Грає ж «Нотр-Дам». Цебто «Богородиця». Ні, краще я буду в каплиці. Молитимусь за бого-родицю. Вони ж гратимуть на її честь. Ви б написали колись що-небудь на честь богородиці, містере Фрейзер. Ви ж можете. Напевне можете…
— Я не знаю про неї нічого такого, що міг би написати. Мабуть, усе вже написано, — сказав містер Фрейзер. — Та й не сподобається вам, як я пишу. І її теж воно навряд чи потішить.
— Колись ви про неї напишете, — сказала сестра Сесілія. — > Я певна, що напишете. Ви неодмінно повинні написати про бо-городицю.
— А ви все-таки приходьте послухати матч.
— Ні, це понад мої сили. Я буду в каплиці, допомагатиму їм як зможу.
Надвечір, коли від початку гри минуло заледве п'ять хвилин, до палати зайшла послушниця.
— Сестра Сесілія питає, як іде гра.
— Скажіть їй, що наші вже попереду.
За якийсь час послушниця з'явилася знову.
— Скажіть, що наші дають їм доброго чосу, — повідомив містер Фрейзер.
Незабаром він подзвонив черговій доглядальниці.
— Зробіть ласку, спустіться до каплиці або пошліть кого-небудь до сестри Сесілії, нехай скажуть їй, що «Нсітр-Дам» зиграє чотирнадцять — нуль на кінець першої чверті і що все, йде гаразд. Вона може більше не молитися.
Через кілька хвилин до палати прийшла сама сестра Сесілія. Вона була страшенно збуджена.
— Що означає «чотирнадцять — нуль»? Я зовсім не знаю цієї гри. У бейсболі це чимала перевага. А от на футболі я зовсім не розуміюся. Може, це ще нічого й не означає. Я піду назад у каплицю й молитимусь, аж поки скінчиться гра.