Твори в 4-х томах. Том 2

Тим часом прийшов Фонтен і стояв слухав.

— То коли вони приїхали знову, я замкнула двері й не пустила їх. «Ні,— кажу. — Хоч півтораста доларів давайте — ні». Боже мій, нізащо.

— Для людей, які отаке витворяють, є одне добре французьке слово, — озвався Фонтен. Він стояв, зморений спекою і ніби ще дужче постарілий.

— Яке?

— Cochons [46],— сказав він делікатно, повагавшись якусь мить перед тим, як вимовити таке різке слово. — Вони й були як свині. Це дуже грубе слово, — ніби вибачаючись, додав він, — але ж блювати на стіл… — Він скрушно похитав головою.

— Cochons, — погодився я. — Вони таки справжні свині. Salauds (Паскуди (франц)]

Брутальність цих слів була не до душі Фонтенові, і він радо перевів розмову на інше.

— Але приїздять до нас і дуже милі люди, дуже виховані. От хоч би офіцери з форту. Напрочуд приємні люди. Хлопці що треба. Всі, хто колись побував у Франції, залюбки приїздять до нас випити вина. І таки справді люблять вино.

— А то був там ще один, — сказала мадам Фонтен, — що його дружина нікуди самого не пускала. То він, було, скаже їй, що дуже втомився, і лягає спати, а коли вона піде в кіно, він давай ходу сюди, часом просто в піжамі, тільки на плечі щось накине. «Марі,— каже, — бога ради, дайте пива». Отак сяде в піжамі і п'є пиво, а потім назад у форт — і в ліжко, поки дружина ще з кіно не прийшла.

— То дивак, — мовив Фонтен — але теж дуже милий. Приємний хлопець.

— Та боже ж мій, ще й який милий, — підхопила мадам Фонтен. — Дружина прийде з кіно — а він уже в ліжку.

— Завтра мені треба виїхати, — сказав я. — До індіанської резервації. Ми їдемо туди на відкриття сезону, полювати лугових тетеруків. "

— Он як? Але перед тим, як поїдете зовсім,‘ще заїдьте до нас. Заїдете?

— Неодмінно.

— На той час і вино достигне, — сказав Фонтен. — Розіп'ємо пляшку разом.

— Три пляшки, — докинула мадам Фонтен.

— Приїду, — пообіцяв я.

— Ми чекатимем, — мовив Фонтен.

— На добраніч, — сказав я.

З полювання ми повернулися невдовзі після полудня. Від п'ятої години ранку ми були на ногах. Першого дня нам полю-валося добре, а того ранку не трапилось жодного тетерука. Їхати у відкритій машині було дуже жарко, і ми спинилися пополуднувати під деревом край дороги. Сонце стояло високо, і затінок був зовсім малий. Ми поїли бутербродів та сухого печива з бутербродною начинкою, і нам дошкуляла спрага і втома, отож ми дуже зраділи, коЛи врешті виїхали на шосе, що вело до міста. По дорозі ми натрапили на скупчення лугових собачок і, зупинившись, почали стріляти в них з пістолета. Двох собачок ми поцілили, та потім облишили стріляти, бо кулі, що не влучали в ціль, ударялися в каміння та груддя і рикошетом відлітали у поле, а за тим полем видно було дерева понад річкою та якийсь будинок, і ми не хотіли вскочити в халепу через сліпі кулі, що летіли в напрямі того будинку. Отож ми поїхали далі й нарешті опинилися на пагорбі, схилом якого дорога збігала до околиці міста. Ген за рівниною видніли гори. Того дня вони були голубі, і сніг на високих верховинах блищав, як скло. Літо кінчалося, але свіжий сніг ще не припорошив верховин, і їам лежав тільки підталий на сонці старий сніг з льодом, що яскраво сяяв удалині.