Твори в 4-х томах. Том 2
- Автор: Хемингуэй Эрнест Миллер
- Год: 1980
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Владимир Иванович Митрофанов
- Жанр: Зарубежная классическая проза
Электронная книга - «Твори в 4-х томах. Том 2». Краткое содержание книги:
Із книги «СМЕРТЬ ПОПОЛУДНІ»
ПЕРЕМОЖЕЦЬ НІЧОГО НЕ ЗДОБУВАЄ,
ЗЕЛЕНІ УЗГІР'Я АФРИКИ
ОПОВІДАННЯ 1936 РОКУ
МАЄШ І НЕ МАЄШ
П'ЯТА КОЛОНА
ОПОВІДАННЯ ПРО ГРОМАДЯНСЬКУ війну В ІСПАНІЇ
ВИБРАНА ПУБЛІЦИСТИКА 1937-1939
Нам хотілося затінку й чогось прохолодного. Ми попеклися на сонці, губи в нас пошерхли від спеки та солонцевого пилу. Отож ми звернули на бічну дорогу, спинилися біля будинку фонтенів і зайшли. У їдальні стояла приємна прохолода. Мадам фонтен була вдома сама.
— Тільки дві пляшки пива, — сказала вона. — Усе скінчилося. А нове ще не вистигло.
Я поділився з нею дичиною.
— Оце добре, — зраділа вона. — Дякую. Що добре, то добре. — І вийшла, щоб покласти птицю на холод.
Ми допили пиво, і я встав.
— Нам треба їхати.
— Ви приїдете сьогодні ввечері, правда ж? Фонтен принесе вина.
— Ми приїдемо попрощатися.
— Ви уже від'їжджаєте?
— Так. Завтра вранці маємо вирушити.
— Який жаль, що ви їдете. То неодмінно приїздіть увечері. Фонтен приготує вина. Ми влаштуємо вам проводи.
— Приїдемо попрощатися.
Але того дня ще треба було послати телеграми, привести до ладу машину, — одну камеру продірявило гострим камінцем, і вона потребувала вулканізації,— і, лишившись без машини, я пішки подався до міста у всіляких справах, що їх належало залагодити перед від'їздом. До вечора я так натомився, що де, там було кудись їхати. Та й не хотілося нам балачок чужою мовою. Хотілося тільки одного: скоріш лягти спати.
Уже лежачи в ліжку, перед тим як заснути, — довкола купчилися речі того нашого літа, наготовлені до пакування, а крізь розчинені вікна долинав прохолодний вітрець з гір, — я подумав, як недобре ми вчинили, що не поїхали до Фонтенів, але одразу ж і заснув. Другого дня ми з ранку до обіду пакувалися й завершували всі свої літні справи. Потім пообідали й «десь на Другу готові були вирушити.
— Треба заїхати до Фонтенів попрощатися.
— Атож, треба.
— Мабуть, вони чекали нас учора.
— Як по правді, то ми могли поїхати.
— Шкода, що не поїхали.
Ми попрощалися з портьє в готелі, і з Ларрі, і з іншими знайомими в місті, а тоді поїхали до Фонтенів. Обоє — і мосьє, і мадам — були вдома. Вони радо зустріли нас. Фонтен мав постарілий і втомлений вигляд.
— Ми сподівалися, що ви приїдете вчора, — сказала мадам Фонтен. — Фонтен приготував три пляшки вина. А коли ви не приїхали, випив усе сам.
— Ми тільки на хвилину, — пояснив я. — Заїхали попрощатися. Ми хотіли приїхати вчора. Так і думали, що приїдемо, але надто стомилися після полювання.
— Принеси вина, — мовив Фонтен до дружини.
— Нема вина. Ти ж усе випив.
Фонтен засмутився.
— То я піду наточу, — сказав він. — Тут недалеко, за кілька хвилин обернуся. А те я вчора випив. Ми приготували його для вас.
— Я знала, що ви стомилися. Ще й казала йому: «Боже мій, куди ж вони поїдуть такі стомлені», — мовила мадам Фонтен. — Іди, Фонтене, принеси ще вина.
— Я підвезу вас машиною, — сказав я.
— Оце добре, — зрадів Фонтен. — Так буде швидше.
Ми виїхали на шосе і десь за милю звернули на путівець.
— Вам сподобається це вино, — сказав Фонтен. — Добре вино вийшло. Візьмете з собою до вечері.
Ми зупинилися перед рубленим будинком. Фонтен постукав у двері. Ніхто не. озивався. Ми пішли до задніх дверей. Вони теж були замкнені. Біля дверей валялися порожні бляшанки. Ми зазирнули у вікно. Ніде нікого. В кухні було брудно й незатишно, але всі двері й вікна міцно зачинено.
— От бісова жінка. Де ж це вона поділася? — мовив Фонтен. У голосі його бринів розпач. — Ага', я знаю, де взяти ключ, — раптом сказав він. — Ви почекайте тут.
Я спостерігав, як він пройшов дорогою до сусіднього будинку, постукав у двері, поговорив із жінкою, що вийшла на поріг, і нарешті повернувся. В руці у нього був ключ. Ми спробували відімкнути чільні двері, потім задні, але ключ не брав.