Янові скарби

— Кидай! — крикнув він, і Керол шпурнула йому кінець линви. Вона трохи не долетіла до них, але Майкл блискавичним рухом руки ухопив її.

— Молодець! — похвалив його Пітер. — Прив'яжи кінець линви до кормового сидіння або до чогось іншого.

Він наліг на весла, щоб відвести катер далі від берега. Пітерові було видно, як ярдів за сто від того місця, де вони дрейфували, хвилі розбиваються об краї хвилерізів, що витяглися в море, наче довгі розчепірені пальці. Кинувши оком ліворуч, він побачив, що довжелезний пірс лишився у них ззаду. Проте катер був ще так близько бід нього, що Пітер розрізняв постаті рибалок, які з допомогою невеличких підйомних кранів опускали в море чудернацькі сіті.

— Ми таки відтягнемо «Норця», — гукнув Пітер, сповнений не стільки впевненості, скільки рішучості. — Відтягнемо, та й квит! — Піт струменів по його обличчю, хоч від мокрого одягу усе тіло проймав холодний дрож.

— Ми відходимо все далі, — підбадьорив його Майкл. — Я бачу це по балках пірса.

— От і добре. — Пітер так налягав на весла, аж вони згиналися від його зусиль. Ялик прекрасно тримався на хвилях, а безпорадний «Норець» незграбно перевалювався то на один бік, то на другий.

Вони відійшли вже приблизно на вісімдесят ярдів від краю пірса, коли бистра течія несподівано підхопила «Норця» й понесла з дивовижною швидкістю до пляжу, що дугою вигнувся між пірсом і набережною. Пітер веслував з останніх сил, але це не допомагало.

— Може, кинути якір? — крикнула Керол.

— Ні, поки що не треба. — Руки у Пітера страшенно боліли від напруженої праці.

Поблизу берега хвилі трохи вщухли, і Керол та Джіл змогли підвестися й стати на коліна. Вони тривожно спостерігали, як кормою вперед катер зносить до піщаного берега. Сто ярдів… вісімдесят… п'ятдесят… тридцять… От вони вже майже біля самого пляжу.

— Можна кинути якір?

Пітер хотів було крикнути «так», аж тут помітив, що напрям руху катера змінився. Справді-бо: спочатку течія несла їх уздовж берега, а потім широкою дугою у відкрите море.

— Ні! — крикнув він, чимдуж веслуючи.

Тепер вони були на відстані не більше шістдесяти ярдів від пірса, і Пітер роздивився, що його споруджено на кам'яному фундаменті — суцільна основа тягнеться до самого краю.

— Майкле! — Пітерові аж дух перехопило, коли він збагнув, що це означає. — Дякувати богові, припливна течія попід пірсом не проходить. Він стоїть на суцільній основі.

Пітер мав рацію. За хвилину «Норець» під прямим кутом повернув від пляжу і пішов майже паралельно до пірса, на відстані не більш як п'ятдесят футів від нього. Пітер одчайдушно веслував, а коли порівнялися з краєм пірса, течія понесла і «Норця», і ялик навколо нього. За першим пірсом лежав другий. Обидва суденця швидко дрейфували упоперек входу в гавань.