Балакучий згорток
- Автор: Даррелл Джеральд
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Гамазин
- ISBN: 978-966-2938-78-4
- Переводчик: Наталія Трохим
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Балакучий згорток». Краткое содержание книги:
А виправляти ці неприємності доводиться звичайним дітям — Саймону, Пітеру та їхній сестрі Пенелопі.
Тож якщо ти не від того, щоб сплавати на Острів Вовкулаків, продертися крізь Мандрагоровий Ліс чи взяти штурмом Замок Василісків, — сміливо перегортай сторінку!
Ледь один вартовий вгледів невеличку кавалькаду єдинорогів, як одразу сів, розправив крила й тричі протрубив у тонкий золотий ріжок. Усі грифони негайно полишили свої справи та обступили прибульців, а з шахт почали підходити все нові й нові грифони, вкриті іскристим золотим пилом. Невдовзі діти стояли в оточенні приблизно п’ятдесяти грифонів. Вони готові були погодитися з Папугою щодо зовнішності цих істот: ті справді були гарні — завбільшки з дуже великих собак з тулубом лева і в лев’ячій шкірі барви піску. Великі орлині голови, яким надавали грізного вигляду міцні вигнуті дзьоби, все-таки викликали симпатію завдяки виразним великим очам. Крила свої грифони час від часу здіймали над головою, розправляли і сплескували ними, як це роблять хижі птахи.
— Доброго ранку, доброго ранку, золотошукачі грифони, — звернувся до них Папуга, коли всі зібралися. — Я привіз вам вітання від Г. Г.
Грифони всі як один відповіли низькими розкотистими, як у левів, голосами:
— Доброго ранку! — і виштовхнули наперед оратора.
— Ми є страшно раді бачити вас, герр Папуга, — промовив він глибоким басом.
— Є! Так є! — хором вигукнули грифони, киваючи головами.
— Ми чули, що василіски вбити вас і Г. Г., що ви двоє є вбиті, й ми були дуже сумні, — вів далі оратор.
— Ми обидва — як бачите, і я, і Г. Г. так само — при доброму здоров’ї, — сказав Папуга. — Єдине лихо — василіски зробилися зовсім некеровані.
— То є дуже погано, — сказав грифон. — Василіски не мають некеровані бути зовсім.
— Звичайно, — продовжував Папуга. — Але вони, до того ж, викрали Великі Книги і тримають їх у своєму замку. Ми збираємося відібрати Книги — я разом із оцими дітьми.
— Друзі герра Папуги є наші друзі теж, — сказав грифон і вклонився.
— Василіскам треба дати добрий урок, — вів далі Папуга. — Ми не можемо дозволити їм керувати країною. Вони вже відкладають по одному яйцю на день. Хто знає, чим це скінчиться?! Наступним кроком може бути заборона на використання золота для будування гнізд.
— Що? — рикнули грифони в один голос. — Ми не є на то згідні.
— Отакі-то справи, — підсумував Папуга. — І власне цьому ми намагаємось покласти край. Ми вже заручилися підтримкою єдинорогів та жаб, а також горностаїв, і тепер хотіли б знати, чи можемо розраховувати на вашу допомогу?
Грифони порадилися між собою низькими розкотистими голосами, помахали крильми, поклацали дзьобами. Нарешті оратор звернувся до Папуги:
— Ми є згідні. Ми будемо приєднатися до вас. Ми думаємо, що керування василісків не є добре для Міфології. Ми є чекаючі на ваші інструкції.
— Дякую вам, — озвався Папуга. — Ми дамо вам знати, коли настане час.
— Ми завжди є до ваших послуг, — відповів грифон і вклонився.
Діти їхали верхи, віддаляючись від долини, і постійно чули: «тук-тук-тук» — перестук грифонових молотів глибоко під землею, і булькотіння та клекотіння розплавленого золота, що кипіло в гігантських казанах.
— Фантастика! — захоплено вигукнув Пітер, коли вони полишили долину. — Грифони мені подобаються: вони як ті люди, на яких можна покластися у важку хвилину.
— Вони незграбні, зате надійні, — сказав Папуга.
— Ну, то ми, виходить, назбирали вже ціле військо, — зауважив Саймон. — Разом із єдинорогами, горностаями і грифонами у нас майже тисяча воїнів.
— І всі вони нам знадобляться, — сказав Папуга. — Ті василіски просто так не здадуться. Їхній замок практично неприступний.
— Що значить «неприступний»? — втрутився Етельред, підстрибуючи вгору-вниз позаду Пенелопи на спині в її єдинорога.
— Це значить, що в нього нелегко проникнути, — пояснила Пенелопа.
— Хо-хо, авжеж, нелегко! — вигукнув Етельред. — А як же та труба, що я вам показав?
— Боюсь, вони досі вже знайшли її та закрили, — сказав Папуга.
— Гаразд, тоді я ось що скажу, — стрепенувся Етельред. — Не така вже я нікчемна жаба, як дехто тут гадає. Ще малим пуголовком я бавився скрізь у замку, облазив там кожну шпаринку. І чого вже я не знаю про замок, того взагалі краще не знати, тож я вам кажу: не такий він вже й неп… неп… словом, як вам здається.