Балакучий згорток

— Гаразд, я відкрию вам таємницю, — сказав Етельред із посмішкою. — Але спершу чи не могли б ви трохи відхилити вбік свій дзьобик? Я не хотів би присмалити капелюха.

— Давай, говори, — василіск відійшов трохи. — Що за таємниця?

— Ну гаразд, — сказав Етельред. — Я жаба, й це правда. А перебрався я на перуанського торговця фруктами, бо я тут інкогніто.

— Що? — гаркнув василіск.

— Я замаскований, переодягнений, — пояснив Етельред.

— Чому? — запитав василіск.

— Тому що, — відповів Етельред, — я тут виконую дуже важливе завдання, ось чому. Я особисто несу дуже коштовний подарунок від Головного Грифона Головному Василіску.

— Який іще подарунок? — поцікавився василіск.

— Повний набір для майстра контррозвідки, — відповів Етельред, поплескуючи по аптечці. — Тут є таке спорядження, яке може перетворити вас на австралійського вівчаря у відпустці або на литовського посла у Того, — за мить!

— Я тобі, жабо, не вірю! — гримнув василіск. — Показуй, що там у тебе в сумці.

Пенелопа затамувала подих: вона добре знала, що в сумці було тільки медичне спорядження. Їй здалося, що Етельред пропав, бо коли василіски побачать, що в сумці, відразу ж заарештують його, якщо не зроблять чогось гіршого.

— Я так не можу, — запротестував Етельред. — Це є нечемно і непристойно — показувати комусь чужі подарунки.

— Якщо ти мені не покажеш, що там, я тебе заарештую, — сказав василіск.

— Ну-у-у, — протяг Етельред, вочевидь зволікаючи. — Ви не маєте права заарештувати мене. Що я вчинив?

— Ми тут вартуємо. І саме тому маємо повне право заарештувати тебе, — повідомив василіск. — Коли тебе поведуть на страту, твою провину буде зачитано вголос, щоб ти міг добре почути. Відкривай сумку.

— Ага, ну тоді нехай, — невдоволено пробурмотів Етельред. Він відкрив сумку і висипав усе, що в ній було, на землю, а три василіски нахилилися, допитливо розглядаючи вміст аптечки своїми бляклими жовтавими очима.

— Що це таке? — спитав один із них, тицяючи пальцем у пакет вати.

— Це накладне волосся, — негайно викрутився Етельред. — Настроми його на голову, і за секундочку перетворишся на сивого діда.

— А це? — другий василіск показав на бинти.

— Бинти, — відповів Етельред. — Досить тільки обмотатися ними, і вмить станеш схожий на пораненого бійця. Обмотай ними голову — і навіть рідна матуся тебе не впізнає.

— А це що? — запитав третій василіск про шкалик із йодом.

— Індуський грим, — без роздумів сказав Етельред. — Натри ним обличчя, зо два бинти навколо голови, рубінчик або два посередині — і ти вже викапаний махараджа, так що навіть слон не відрізнить.

— А оце? — перший василіск кивнув на маленьку пляшечку.

Пенелопа знала, що в тій пляшчині лавандова вода, яку вона прихопила, аби мати під рукою щось охолоджуюче та заспокійливе, якщо в когось трапиться сонячний удар чи розболиться голова.