Від волинської різанини до операції «Вісла». Польсько-український конфлікт 1943-1947 рр.
- Автор: Мотика Ґжеґож
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Дух і Літера
- ISBN: 978-966-378-302-4
- Переводчик: Андрей Павлышин
- Жанр: История
Электронная книга - «Від волинської різанини до операції «Вісла». Польсько-український конфлікт 1943-1947 рр.». Краткое содержание книги:
Про причини, перебіг і наслідки цього конфлікту — найбільш дискусійної теми української та польської історіографії й найболючішої проблеми сучасних взаємин двох народів-сусідів, йдеться в пропонованій українському читачеві книзі польського історика, професора, габілітованого доктора Ґжеґожа Мотики. Автор, який багато років працює в дослідних і просвітних структурах Інституту Національної Пам’яті та Інституті політичних досліджень Польської АН, є провідним фахівцем у цій галузі україністики, а його численні наукові розвідки користуються визнанням у середовищі польських і українських дослідників, водночас породжуючи своєю об’єктивністю, та глибиною неприязнь у тих, хто по обидва боки кордону прагне маніпулювати історичним минулим задля досягнення політичних цілей.
Цибульський після початку німецько-радянської війни повернувся на посаду лісника, водночас встановивши контакти з підпіллям. Відразу ж після перших нападів він перебрався до рідного Пребражого, де завдяки його ініціативі польські сили оборони хутко зросли до чотирьох рот (близько пятисот осіб). Під їхню опіку потягнулися тисячі польських біженців. Загалом у Пребражому знайшли притулок близько десяти тисяч людей. Самооборона підтримувала контакти із навколишніми польськими селами, зокрема Рафалівкою, Германівкою і Комарівкою.
Оборонці Пребражого проводили також наступальні операції, влаштовуючи напади на довколишні українські села, де групувалися підрозділи УПА. 5 червня було атаковане Омельне, а незабаром — щоб підтримати самооборону в Рафалівці, якій загрожувала УПА, село Гавчиці, де «значна частина банди була розбита, а решта відступили в навколишні ліси»[120]. Відтак, щоб здобути ліки, був організований напад на аптеку в Тростянці.
Командування УПА вирішило атакувати Пребраже на початку липня 1943 року. Можливо, що спершу воно прагнуло знищити польські скупчення навколо Пребражого, а потім одразу ліквідувати саму базу самооборони. 4 і 5 липня в околицях Пребражого спалахнули заграви пожеж. Підрозділи УПА, прямуючи до Пребражого, убили в Човниці Новій 24 поляків, у Дерманці — 61, в Мар’янівці — понад 20. В атакованій Вільці Котівській відчайдушні дії учасників самооборони дали частині мешканців змогу втекти, проте й так загинули понад сорок осіб. Польські господарства були спалені також у колоніях Адамів І і II, Балярці, Добрій, Хмелівці, Творимері та Загайнику. Натомість, самооборонам у Рафалівці та Комарівці вдалося тієї ночі відбити українські атаки. Загалом навколо Пребражого згоріли близько двадцяти сіл і колоній, загинули 550 поляків. З українського боку дві особи загинули й шість були поранені.
5 липня близько 11-ї години упівці розпочали бій із самообороною Пребражого. Село обстріляли мінометним вогнем. Сутички тривали до полудня. Загинули десять поляків, на українському боці поліг один упівець, а другий був важко поранений. Не виключено, що цією операцією особисто командував «Клим Савур».
12 липня поляки ударили на Тростянець, розгромивши в цьому поселенні підстаршинську школу УПА. Село почасти спалили, а його українським мешканцям наказали переселитися кудись подалі. 31 липня знову відбулася сутичка, цього разу українці напали на поляків, які жнивували на довколишніх (у тому числі українських) ланах. Після кількагодинної перестрілки упівці відступили.
Наступного разу УПА атакувала Пребраже 31 серпня, згромадивши значні сили, щоб знищити село. На щастя для захисників, їм вчасно прийшов на допомогу підрозділ АК під командуванням Зиґмунда Кульчицького «Ольґерда» та група радянських партизанів Миколи Прокоп’юка. Завдяки їм українці зазнали поразки.
2 жовтня 1943 року двісті членів самооборони Пребражого спільно з радянськими партизанами завдали удару в напрямку села Омельного. Спершу вони обстріляли його із кулеметів і мінометів, спричинивши численні пожежі, а потім пішли на приступ. Загинули щонайменше десять українців, а з села забрали кільканадцять голів великої рогатої худоби. В ніч проти 15 жовтня 1943 року УПА востаннє напала на Пребраже, але й ця атака виявилася неефективною. Натомість 25 листопада самооборона Пребражого здійснила вдалий напад на українське село Журавичі, щоб здобути борошно, збіжжя та худобу.
Іншою сильною базою самооборони була Панська Долина. Згоду на створення самооборони в цьому селі дав крайсляндвірт Вільгельм Шнайдер. Вперше УПА атакувала Панську Долину 22 червня 1943 року, але полякам вдалося відбити удар. 5 серпня українці вчинили наступну спробу здобути село: його оточив курінь УПА, підтриманий трьома гарматами калібру 75 мм. «Ми в уяві, — згадує один із командирів УПА Максим Скорупський, — вже бачили руїни польських будинків»[121]. На щастя для оборонців, вистреливши кілька разів, українські гармати замовкли: важко сказати, чи то через поганий технічний стан, чи то через некваліфіковану обслугу. Без підтримки артилерії УПА була не в змозі прорвати польську оборону. «Панська Долина дійсно була “твердинею”»[122], — констатує Скорупський. Попри це 22 вересня 1943 року українські підрозділи раптово напали на село в передобідні години, сподіваючись на ефект несподіванки. Самооборона однак відбила атаку.
120
Henryk Cybulski, Czerwone noce, s. 106.
121
Максим Скорупський, Туди де бій..., с. 148.
122
Максим Скорупський, Туди де бій..., с. 148.