Від волинської різанини до операції «Вісла». Польсько-український конфлікт 1943-1947 рр.
- Автор: Мотика Ґжеґож
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Дух і Літера
- ISBN: 978-966-378-302-4
- Переводчик: Андрей Павлышин
- Жанр: История
Электронная книга - «Від волинської різанини до операції «Вісла». Польсько-український конфлікт 1943-1947 рр.». Краткое содержание книги:
Про причини, перебіг і наслідки цього конфлікту — найбільш дискусійної теми української та польської історіографії й найболючішої проблеми сучасних взаємин двох народів-сусідів, йдеться в пропонованій українському читачеві книзі польського історика, професора, габілітованого доктора Ґжеґожа Мотики. Автор, який багато років працює в дослідних і просвітних структурах Інституту Національної Пам’яті та Інституті політичних досліджень Польської АН, є провідним фахівцем у цій галузі україністики, а його численні наукові розвідки користуються визнанням у середовищі польських і українських дослідників, водночас породжуючи своєю об’єктивністю, та глибиною неприязнь у тих, хто по обидва боки кордону прагне маніпулювати історичним минулим задля досягнення політичних цілей.
Місцевий командир УПА Юрій Стельмащук так пізніше описував перебіг здійснюваної ним операції:
Робимо ми це таким чином: зігнавши всуціль усе польське населення в одне місце, оточимо їх і починаємо різанину. Після того, коли вже не залишилося жодної живої людини, викопували великі ями, скидали туди всі трупи, засипали землею і, щоб приховати сліди цієї страшної могили, запалювалися над нею великі вогнища та йшли далі. Так ми переходили від села до села [...]. Всю худобу, цінні речі, майно та продукти ми забирали, а забудову та решту майна спалювали[112].
А так ці події представляв один із партизанів Степан Редеша:
Ми оточили 5 польських сіл і впродовж ночі й наступного дня спалили ці села, і всіх мешканців від старого до малого вирізали — загалом понад дві тисячі осіб. [...] Багатьох поляків — чоловіків, жінок, стариків і дітей — ми кидали живцем у колодязі, а потім добивали їх пострілами з вогнепальної зброї. Решту заколювали багнетами, вбивали сокирами та розстрілювали. Все це діялося під гаслом «знищуй польську шляхту, яка напливає на українські землі»[113].
Це, звісно, не всі випадки вбивства поляків. Улітку 1943 року на Волині шаліло нещадне полювання на всіх, у кого можна було відшукати польське коріння. В етнічно змішаних сім’ях траплялося так, що людей змушували вбивати найближчих. Партизани мордували усю сім’ю, якщо її український член відмовлявся. Боївки СБ ОУН іноді ліквідували навіть тих, хто настільки глибоко вріс в українське середовище, що їхні сусіди дивувалися, довідавшись про польське коріння цих людей. Поляки могли чутися в безпеці тільки в містах і на базах самооборони, натомість, повсюди там, де сягали впливи ОУН-Б і УПА, їх чигала смерть.
Загалом у липні-серпні 1943 року, як довідуємося з підрахунків Владислава та Єви Семашків, були атаковані близько восьмисот населених пунктів, загинуло близько 20 тисяч поляків[114]. У перебігу деяких антипольських ліквідаційних акцій можна зауважити схожість із попередніми антиєврейськими акціями, включно з використанням психологічних маніпуляцій (згадане частування цукерками дітей із польських сімей, скликаних на «збори»). Чимало жертв загинули від рук так званих сокирників, себто мобілізованих селян, озброєних сокирами й піками. Сокирами та багнетами також часто були оснащені підрозділи УПА та боївки Служби Безпеки ОУН. Жертв убивали подібним чином переважно через брак вогнепальної зброї та бажання заощадити амуніцію, але ще й для того, щоб приховати намір убивства, завдяки чому можна було під час нападу вразити більше людей. Часто траплялися випадки звірячої жорстокості та садистських страт, у багатьох повідомленнях йдеться, наприклад, про настромлювання малих дітей на штахети (наче на палі), відрізання жертвам грудей, носів, язиків і кінцівок, а також перетинання пилою. Тіла залишали на полях, вкидали до колодязів, у гноївку, закопували в спеціально викопаних ямах. Іноді понівечені рештки виставляли на загальний огляд.
Єжи Красовський згадує:
У першому обійсті ми натрапили на вражаючи картину насадженого на гострий стовп біля хвіртки кількарічного хлопчика. На паркані був напис «Літак Сікорського». На порозі будинку лежали жорстоко порубані сокирою трупи чоловіків і двох жінок[115].
А у спогадах Вінцентія Романовського читаємо:
В одному із сіл поблизу Деражного після погрому в хаті ми знайшли малу дитину з вийнятими нутрощами. Кишечник був розвішаний на стіні якимсь нерегулярним чином, а на одному з цвяхів висіла картка з написом «Польща від моря до моря»[116].
Можна тільки припускати, що ці й подібні пекельні «образи» були вжиті для того, аби викликати переляк серед решти живих поляків і витіснити тамовані роками почуття приниження, гніву й ненависті. Можливо, в такий жахливий спосіб бандерівці також хотіли переконати українських селян у безпорадності Польської держави, еміграційний уряд якої — хоча й визнаний на міжнародному рівні — нічим не міг допомогти своїм громадянам.
112
Витяг із протоколу допиту Юрія Стельмащука від 28 лютого 1945 року, в: Поляки і українці..., с. 442.
113
Поляки і українці..., с. 414–415.
114
Władysław Siemaszko, Ewa Siemaszko, Ludobójstwo..., s. 1045–1046. Деталі нападів ск. на с. 121, 123–138, 158–159, 338–339, 346–347, 367–380, 393–399, 400, 490–495, 502–511, 513–521, 731–734, 737–738, 743–747, 750, 799, 802–803, 817–820, 822–839, 850–853, 860, 862–868, 870–906, 930–931, 939–942, 946–947.
115
Jerzy Krasowski, Wspomnienia Wołyniaka, bdw., bmw., s. 84.
116
Wincenty Romanowski, Kainowe dni, Warszawa 1990, s. 78.