Від волинської різанини до операції «Вісла». Польсько-український конфлікт 1943-1947 рр.
- Автор: Мотика Ґжеґож
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Дух і Літера
- ISBN: 978-966-378-302-4
- Переводчик: Андрей Павлышин
- Жанр: История
Электронная книга - «Від волинської різанини до операції «Вісла». Польсько-український конфлікт 1943-1947 рр.». Краткое содержание книги:
Про причини, перебіг і наслідки цього конфлікту — найбільш дискусійної теми української та польської історіографії й найболючішої проблеми сучасних взаємин двох народів-сусідів, йдеться в пропонованій українському читачеві книзі польського історика, професора, габілітованого доктора Ґжеґожа Мотики. Автор, який багато років працює в дослідних і просвітних структурах Інституту Національної Пам’яті та Інституті політичних досліджень Польської АН, є провідним фахівцем у цій галузі україністики, а його численні наукові розвідки користуються визнанням у середовищі польських і українських дослідників, водночас породжуючи своєю об’єктивністю, та глибиною неприязнь у тих, хто по обидва боки кордону прагне маніпулювати історичним минулим задля досягнення політичних цілей.
Польська оборона та помста
Масова різанина польського населення призвела до того, що навіть найбільш прихильно налаштовані до українських прагнень волинські поляки перестали вірити в можливість порозуміння. Це добре ілюструють спогади Вінцентія Романовського, котрий писав:
Серед українців я мав багатьох справжніх приятелів, однак переживання та спостереження упродовж [...] 1943 року сформували в мені переконання, що нікому не можна вірити. Я вирішив жодному [українцеві] не подавати руки. Адже кожен міг мати на сумлінні життя та кров моїх братів[117].
Бійня 11 липня 1943 року переконала Казімежа Банаха та підполковника Казімежа Бомбінського в потребі взаємної співпраці. 19 липня вони спільно віддали наказ про об’єднання Державного Корпусу Безпеки й цивільної адміністрації з військом. Наступного дня командування АК вирішило негайно створити партизанські загони, які мали осягнути бойову готовність до 28 липня. Згідно з відданим наказом, було створено дев’ять партизанських підрозділів АК, які налічували приблизно тисячу осіб. Завдяки високій мобільності вони могли у критичні моменти підтримувати бази самооборони, а водночас зненацька атакувати українців і завдавати їм дошкульних ударів.
28 липня 1943 року окружний представник уряду Казімеж Банах звернувся до мешканців Волині зі зверненням, у якому закликав поляків до «розумного мислення та опанованої дії», оскільки «триває боротьба [...] не за те, хто з нас загине, або врятує життя — триває боротьба за цілісність і велич Республіки, про загрозу тут [...] для багатовікового польського доробку». Він апелював до всіх поляків, і жінок, і чоловіків, вступати до лав самооборони. Банах закликав до самодопомоги та бойкоту організованих окупаційною владою виїздів на роботу до Райху. Він звинуватив у відозві німців і радянський режим у провокуванні братовбивчої боротьби. Крім того, представник уряду категорично заявив:
За жодних обставин не вільно співпрацювати з німцем. Вступ до німецької міліції [sic!] та жандармерії є найважчим злочином проти Польської Нації. Міліціонери-поляки, котрі братимуть участь у знищенні господарств або вбивстві українських жінок і дітей, будуть викреслені з лав Польської Нації та суворо покарані. [...] Співпраця з більшовиком є таким самим злочином, як і співпраця з німцем. Вступ до радянських партизанських підрозділів є злочином. Жоден поляк не може там опинитися[118].
Однак ситуація була настільки драматичною, що польська людність не могла серйозно трактувати жодних подібних закликів. Єдиним раціональним виходом здавалася втеча або організація самооборони в порозумінні з будь-ким, хто лише міг дати зброю. Знаючи про трагічне становище мешканців Волині, Банах запропонував постачати їм зброю й амуніцію з Центральної Польщі та перекинути сюди кільканадцять партизанських рот, добре оснащених кулеметами. Проте керівництво Підпільної Польської Держави було не в змозі задовольнити запити представника уряду. На Волині лише з’явилася група офіцерів, а в березні 1944 року — одна рота, так звана варшавська, у складі кількадесяти осіб.
Польське підпілля станом на 1 вересня 1943 року (тобто, після найбільшої хвилі вбивств) оцінювало кількість польського населення в 170 тисяч осіб, зосереджених у 11 повітових містах і на 25 оборонних базах. Останні особливо часто зазнавали безугавних атак українських націоналістів. Найбільшою польською базою самооборони на Волині, безсумнівно, було Пребраже, яке в 1938 році налічувало 1150 мешканців. Уже від березня 1943 року місцева громада виставляла нічну варту; вона також отримала дозвіл крайсляндвірта (районний керівник сільського господарства) Ківерців Єске на створення самооборони. Проте у квітні та травні 1943 року упівці вбили у засідці під Островом вісімнадцять безборонних мешканців Пребражого, котрі їхали за покупками.
20 квітня 1943 року керівництво самообороною обійняв Генрик Цибульський «Гаррі», що виявилося найкращим вибором із усіх можливих. Лісник за освітою, він був депортований углиб СРСР у 1940 році, проте втік, описавши свою мандрівку таким чином:
Погожого липневого вечора я попрощався з колегами. Обдарований ними кількома скибками хліба, озброєний ножем, я занурився у тайгу. [...] За полярним колом орієнтація за сонцем і зірками стала ненадійною та непридатною. Вирішальним залишався інстинкт. [...] Я йшов [...] долаючи щодня від п’ятдесяти до шістдесяти кілометрів. [...] Мене мучив голод. Брак певності, що я йду в правильному напрямку [...]. Я дуже хотів спіткати людей, і боявся їх. [...] Аж ось, після восьми тижнів гігантського маршу, я стояв опівночі у рідному селі[119].
117
Wincenty Romanowski, Kainowe dni, Warszawa 1990, s. 87–88.
118
Archiwum Adama Bienia. Akta narodowościowe (1942–1944), oprac. Jan Brzeski, Adam Roliński, Kraków 2001, s. 111.
119
Henryk Cybulski, Czerwone noce, Warszawa 1990, s. 10–11.