Від волинської різанини до операції «Вісла». Польсько-український конфлікт 1943-1947 рр.

Наприкінці серпня відбувся ще один масований удар УПА у західних повітах Волині. У Володимирському повіті 29 серпня 1943 року підрозділ «Зуха» з куреня «Лисого» перебив сокирами і вилами мешканців села Землиці (близько дев’яносто жертв). Того ж дня близько півсотні партизанів за підтримки озброєних холодною зброєю селян напали на колонію Владиславівку і вбили близько 160 поляків. Подібним чином у колонії Грабині загинуло 150 поляків, у колонії Ясенівці — 140, в колонії Словиківці — близько 100, в колонії Соколівці — близько 200, в колонії Сорочині — близько 140, а в Могильному — 69.

У ніч із 29 на 30 серпня упівці з куреня «Лисого» оточили село Кути, мордуючи в окремих господарствах їх мешканців. Були вбиті, за різними джерелами, від 180 до 213 осіб. Потім бандерівці напали на село Янківці, де загинули 86–87 поляків. Після вбивства поляків у обох поселеннях курінь «Лисого» ще того ж дня прибув до Острівків. Оточивши село, групи партизанів, ідучи від садиби до садиби, забирали польські сім’ї до школи й на шкільний майданчик. Пізніше частину з них — переважно жінок і дітей — скерували до латинської церкви. Партизани поводилися спокійно, переконуючи людей, що тим нічого не загрожує. На місці вбивали тільки тих, хто чинив опір. Щоб заспокоїти зібраних на шкільному майданчику, одній з поранених польок навіть зробили перев’язку. Зібравши усіх поляків, українці насамперед зажадали віддати коштовності та годинники, а потім стали по черзі виводити чоловіків. Їх мордували в трьох різних місцях, завдаючи сокирою або дрючком ударів у потилицю. Убитих складали в спеціально викопаних для цього ямах. Ексгумація, здійснена в 1993 році завдяки зусиллям історика Леона Попека, підтвердила, що більшість жертв загинули від ударів тупим знаряддям. Близько полудня в околицях з’явилися німецькі солдати, що змусило українців зігнати решту живих поляків неподалік кладовища. Там їх продовжували вбивати десятками. Чеслав Васюк згадував: «Разом із мамою я опинився в останній, неповній десятці. [...] Я бачив як загинула перша особа, в другу стріляв інший, а той, хто вбив першу, йшов убити третю. Я був четвертим. Мені спало на думку вдати трупа. Я закрив лице й очі руками, щоб не поколоти обличчя стернею, і впав, як падали вбиті. [...] Я боявся, що українці зауважать, що я живий, і доб’ють, як інших. За мить я зомлів. [...] Очунявши, я встав і утік»[111]. Усього в Острівках загинуло від 476 до 520 осіб.

Інший підрозділ УПА 30 серпня о 8-й годині ранку увійшов до Волі Островецької. Так само й тут партизани поводилися дуже ґречно, намагаючись приспати увагу поляків, скажімо, дітей частували цукерками. Мешканців зібрали на шкільному майданчику, де близько 10-ї години перед ними було виголошено промову із закликом до спільної боротьби проти німців. Відтак всіх замкнули в школі, звідки, в свою чергу, групами від п’яти до десяти осіб почали виводити чоловіків, спрямовуючи їх до стодоли, де убивали сокирами, молотами й іншими тупими знаряддями. Опівдні школу обклали соломою, облили бензином і підпалили, вкинувши досередини кілька гранат. У будинку тоді перебували 150–200 жінок і дітей. Загалом були вбиті від 572 до 620 осіб. Того ж дня подібну кількість людей — близько 600 — упівці замордували в колоніях Новий і Старий Гай.