Антирадянські історії
- Автор: Панфілов Олєґ
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Мандрівець
- ISBN: 978-966-634-933-3
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Антирадянські історії». Краткое содержание книги:
Тотальному обману слугує і новітня інформаційна агресія, що її Кремль розв’язав, приховуючи криваві події вже сучасних воєн: двох російсько-чеченських, російсько-грузинської, а тепер — російсько-української та анексії Криму.
Книгу складають публікації кількох останніх років, здебільшого написаних для проекту Радіо Свобода «Крим. Реалії», а також матеріали курсу лекцій у Державному університеті Ілії «Росія на Кавказі: історія ментальної окупації».
Для широкого загалу: істориків, журналістів, студентів та всіх, хто цікавиться історією.
Кремль щодо релігійних конфесій провадить політику ЦК КПРС і КДБ. Після розпаду СРСР мусульмани, як і представники інших конфесій, уже без побоювання почали відновлювати храми і релігійні навчальні заклади. Цей процес підтримує населення, яке не забуло традиції предків. Дев’ять років президентства Єльцина були для мусульман порівняно спокійними. З приходом Путіна повертається контроль над релігійними організаціями і навчальними закладами. Причина та сама, що і в Радянському Союзі, — нерозуміння і страх. Як комуністів раніше, так і путінських чекістів зараз найбільше хвилює «умма» — мусульманська громада, її згуртованість.
Політика Кремля стосовно мусульман мало чим відрізняється від його ставлення до православних. Мета одна — якщо конфесія об’єднує багато людей, то вона має бути підпорядкована ідеології Путіна. З патріархом Кіріллом у нього склався цілком ідеологічний тандем: Путін відвідує у великі свята храм, у нього є духівник з імперськими поглядами, священики не приховують своєї підтримки ідеології «вєлікой Россії». Путіну здається, що йому вдалося підпорядкувати всіх, на урочистих прийомах садячи поруч патріарха Кірілла, головного рабина Бєрл Лазара, верховного муфтія Талґата Таджуддіна, інколи — очільника буддистів Дамбу Аюшеєва. Взаємини між Кремлем і главами конфесій майже як у СРСР, коли керівників релігійних громад затверджували в ЦК КПРС, але спершу — в КДБ. Путін для них зараз в одній особі.
Здається, Путіну багато чого вдалося — глави конфесій завжди погоджуються з ним, підтримують навіть у кривавих починаннях. Коли був захоплений Крим, то ні патріарх Кірілл, ні рабин Бєрл Лазар не обурилися з приводу переслідування парафіян УПЦ Київського патріархату і євреїв. Казаки напали на храм — Кірілл мовчить. Розписали стіни синагоги свастикою й антисемітськими погрозами — мовчить Бєрл Лазар. Таке ж стійке і тривале мовчання кліриків та релігійних чиновників з приводу тримісячної війни на Сході України, де живуть і православні, і євреї, і мусульмани.
Для втихомирення кримських татар на початку анексії була відправлена ціла делегація на чолі з головою Ради муфтіїв Росії Равілем Ґайнутдіном. Делегація виїхала, і ФСБ взялася за звичну роботу — переслідування інакшодумців та вірних. Найімовірніше, окупаційна влада почала розуміти, що проблема кримських татар розв’язується не в маріонетковому представництві — уряді Криму. І не в умовляннях офіційної мусульманської делегації з Москви. Проблема кримських мусульман набагато ширша та глобальніша, і що далі Путін застосовуватиме силу й тиск, то більше зростатиме спротив.
Для Путіна, як і його радянських попередників, релігійні конфесії — лише інструмент політики. Він, як і раніше, вважає, що вірян легко переманити на свій бік — досить посадити поряд із собою главу конфесії чи відвідати храм, мечеть і синагогу. Але потім трапляються конфузи, як це сталося одного разу з Рамзаном Кадировим. Той переплутав головні мусульманські свята і привітав земляків із настанням Курбана після закінчення місяця Рамадан. Утім, у Кремлі і зараз можна зустріти чиновників, які прославляють Воскресіння Христове під час Різдва.
Ставлення Путіна до релігії визначається не новозавітним розподілом функцій, він хоче мати все — і «богове», і «кесареве», часто опускаючись до непристойності, ображаючи релігійні почуття. Він може публічно пожартувати над французьким журналістом і запропонувати приїхати до Росії, де фахівці зроблять йому обрізання. Закінчення його «жарту» глибоко шокувало своєю безглуздістю і хамством: «Я порекомендую йому зробити цю операцію так, щоб у вас вже більше нічого не виросло». Дуже схоже на іншу відому фразу — «мочіть в сортірє». Путін навмисно образив одну з найважливіших релігійних мусульманських традицій, а також показав себе абсолютно неосвіченим християнином, який не має уявлення про одне з шанованих свят — Обрізання Господнє.
Писати про взаємини Путіна й ісламу складно і небезпечно, щоб нагадуванням про чергову безглуздість російського президента не образити почуття вірних. Ще 100 років тому склалася радянська традиція — що незрозуміле і не застосовне до марксизму-лєнінізму, те має бути знищено. Стійкий традиціоналіст Путін ставиться до релігійної свободи, як радянський прокурор Вишинскій до «ворогів народу». Рівні й згуртовані лави мусульман, звернені обличчями до Кааби, а не до Кремля, викликають у Путіна тривогу і страх.
НАВІЩО В РОСІЇ ТОРГУЮТЬ СМЕРТЯМИ ЖУРНАЛІСТІВ?