Антирадянські історії
- Автор: Панфілов Олєґ
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Мандрівець
- ISBN: 978-966-634-933-3
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Антирадянські історії». Краткое содержание книги:
Тотальному обману слугує і новітня інформаційна агресія, що її Кремль розв’язав, приховуючи криваві події вже сучасних воєн: двох російсько-чеченських, російсько-грузинської, а тепер — російсько-української та анексії Криму.
Книгу складають публікації кількох останніх років, здебільшого написаних для проекту Радіо Свобода «Крим. Реалії», а також матеріали курсу лекцій у Державному університеті Ілії «Росія на Кавказі: історія ментальної окупації».
Для широкого загалу: істориків, журналістів, студентів та всіх, хто цікавиться історією.
Щоб написати реальну історію, треба позбутися 90 відсотків пропаганди. Колись мені довелося відповідати на запитання одного з дипломатів — як читати російські газети? Читати їх треба дуже уважно, тому що в сучасній російській пресі, що не має ні традицій, ні історії свободи слова, часто пишуть усе, що спаде на думку. Зокрема, як би не дивно це звучало, і правду. Точніше, завжди знайдеться обізнаний журналіст або «експерт», який вирішить показати свою поінформованість і напише статтю, яка більше нагадує сценарій майбутніх подій.
Коли я писав книгу про війну в Грузії, то вирішив наново перечитати російську пресу, зокрема й агентства, щоб знайти хоча б якісь натяки на війну, що готувалася. І несподівано знайшов відразу кілька сценаріїв, опублікованих у різних виданнях за кілька місяців до війни. Наприклад, у газеті «Труд» 23 липня було написано: «Жодних килимових бомбардувань не буде. Для того щоб столиця Грузії збезлюділа за кілька днів, досить вивести з ладу системи водопостачання і каналізації. Відомості про розташування і тих, і тих є у розпорядженні Генштабу ще з радянських часів. Крім того, авіаційної атаки можуть зазнати електростанції, структури теле- і радіомовлення, системи зв’язку. Втім, додають на умовах анонімності офіцери, силу і спосіб відповіді визначатиме політичне, а не військове керівництво країни».
Ще раніше, 13 червня, агентство «Regnum» опублікувало аналітичну доповідь «Перспективи війни в Закавказзі й Середній Азії». Перш ніж процитувати фрагменти доповіді, варто нагадати, що засновник і керівник агентства Модест Колеров до листопада 2007 року був також начальником управління Президента Росії з міжрегіональних та культурних зв’язків. Жодних слів із приводу «геноциду» або порятунку осетинської нації від «грузинського фашизму», про що згодом писали всі російські ЗМІ, не вживалося. Південній Осетії (або за Конституцією Грузії — Цхінвальський регіон), судячи зі змісту і висновків цієї доповіді, відведена роль плацдарму для припинення спроб Грузії інтегруватися в НАТО і контролю за трафіком нафти.
Проте Кокойти (самопроголошений президент невизнаної Південної Осетії) або не читав доповіді, або йому була відведена роль тільки спікера — захисника врятованого від геноциду осетинського народу. Все виявилося набагато банальнішим: якби приводом для вторгнення 58-ї армії було названо зближення Грузії з НАТО, то Кремль опинився б у делікатному для себе становищі, оскільки на референдумі у Грузії 5 січня 2008 року 77 відсотків тих, хто проголосував, віддали перевагу інтеграції в НАТО. Терміново був вигаданий інший привід — порятунок осетинського народу від геноциду. Проте за два місяці до війни висновки аналітичної доповіді агентства «Regnum» були очевидні — російське керівництво втрачало надію взяти Грузію під свій вплив.
Ось кілька цитат з цієї доповіді: «Сьогодні пріоритетним практичним і тактичним завданням Заходу в регіоні є реалізація проекту Транскаспійського трубопроводу, який міг би підживити трубопровідні артерії по лінії Азербайджан — Грузія — Туреччина, а також завантажити перевальні потужності грузинських портів. (…)
Після приходу до влади команди Міхеіла Саакашвілі Грузія передала свій суверенітет США, взявши на себе роль повноцінного буфера проти Росії, що перешкоджає можливості нарощувати її регіональні інтереси. Виведення російських військових баз з Батумі й Ахалкалакі, а також багатолітня масована анти-російська кампанія, розгорнена Саакашвілі, позбавила Москву будь-якого впливу в Грузії. У результаті Росія була змушена фактично відгородитися від регіону, заблокувавши транспортне сполучення через КПП на Військово-Грузинській дорозі і порти Поті і Батумі. (…)
Водночас Захід досяг значного успіху, зокрема, включивши всі три країни регіону в режим індивідуальної співпраці з НАТО, а для Грузії чітко зафіксувавши перспективу включення до Альянсу. США прямо заявили про те, що розглядають регіон як територію для розміщення елементів своєї системи протиракетної оборони (ПРО). (…)